В умовах сьогодення особливу увагу привертає тема вимушеної міграції українців за кордон у зв’язку з війною. З початком повномасштабного вторгнення проти України все більшої гостроти набуває проблема материнської міграції – виїзду матерів-біженок та вагітних українських жінок за кордон. Перебіг воєнних подій поглиблюють ці тенденції та породжують потенційні загрози як для подальшого формування українського суспільства, так і життєдіяльності окремо взятої сім’ї, зокрема, реалізації нею виховної функції. Вимушене переміщення мам з дітьми не лише руйнує сталу систему їхніх зв’язків, а й змушує приймати рішення щодо подальших кроків соціалізації дитини, готовності українських дітей до асиміляції у новому середовищі. Питання психологічної допомоги сім’ям, що перебувають у вимушеній еміграції через війну в Україні, їх психологічної та соціальної адаптації до нових умов активно досліджуються психологами-науковцями (Гурт & Василькевич, 2022; Сингаївська, 2023; Сингаївська & Осауленко, 2023; Стець, 2016).

Прийняття жінкою рішення про вимушену еміграцію породжує неминучу низку трансформацій, пов’язаних із реалізацією материнських функцій, оскільки їх здійснення відбувається у абсолютно нових, непередбачуваних, ускладнених і, у переважній більшості, некомфортних умовах. Перебуваючи у стресовому та емоційно нестабільному стані, жінки змушені швидко адаптуватися до ситуації невизначеності, приймати відповідальні рішення та забезпечувати емоційну підтримку та відчуття хоча б мінімальної стабільності для своїх дітей.

Для визначення психологічних проблем мам з дітьми у вимушеній еміграції через війну в Україні було проведено емпіричне дослідження, у якому взяло участь 60 мам, що проживають за межами України з дітьми. У дослідженні були використані такі методики: а) методика суб’єктивного відчуття самотності Д. Рассела, М. Фергюсона – з метою визначити вплив рівня відчуття самотності в умовах еміграції; б) опитувальник «Самооцінка психічних станів» Г. Айзенка з метою визначення наявного психічного стану, в т.ч. визначення тривожних, депресивних проявів у поведінці особистості; в) опитувальник «Рівень суб’єктивного контролю» (РСК) Роттера; д) «Методика діагностики особистості на мотивацію до успіху/уникнення невдач» Т. Елерса; е) «Методика діагностики міжособистісних відносин» Т. Лірі; ж) методика «Визначення емоційної стійкості особистості» Б. Додонова.

Хочемо висвітлити результати деяких проведених нами досліджень, зокрема результати методики діагностики рівня суб’єктивного відчуття самотності Д. Рассела і М. Фергюсона, яка дозволяє визначити рівень суб’єктивного відчуття самотності та результати методики дослідження мотивації уникнення невдач Т. Елерса. За результатами першої методики нами було виявлено, що: для респондентів характерний високий рівень суб’єктивного відчуття самотності (30%), 27 досліджуваних (45%) мають середній рівень відчуття самотності; низький рівень самотності мають 15 досліджуваних (25%). Щодо якісного аналізу даних загального показника суб’єктивного відчуття самотності, зазначимо, що середній рівень відчуття самотності вказує на те, що респонденти не повністю задоволені власними соціальними та емоційним зв’язками, їм властиве глибоке переживання почуття самотності лише інколи, за певних життєвих ситуацій з переважно негативним ставленням до даного стану. При високому рівні відзначається низька самооцінка, значні труднощі при встановленні контактів, спілкуванні, почуття ізольованості з негативним ставленням до самотності. Тільки 27% з усієї вибірки притаманний низький рівень суб’єктивного почуття самотності, тобто вони досить впевнені в собі, задоволені своїми соціальними та емоційними зв’язками, легко встановлюють нові, мають позитивний погляд на життя, а самотність здається їм позитивним переживанням. На думку авторів тесту, самотність – це досить важкий та неприємний емоційний стан, що може бути наслідком самотнього способу життя та супроводжуватись переживанням власної ізольованості, непотрібності та розриву зі світом, а у нашому випадку із усім попереднім життям в Україні. Тому високий рівень самотності у 30% жінок свідчить, що вони переживають через недостатність друзів, їх підтримки, дефіцит спілкування з рідними та, можливо, відчувають себе нещасними. Зауважимо, що група наших досліджуваних – жінки, які емігрували через війну в Україні, та підвищений рівень виявлених у них страхів може залежати від нечітких та розмитих уявлень про їх майбутнє на чужині, тобто рівня вмотивованості досягнення успіху та уникнення невдач. Можемо побачити, що показник самотності за Методикою суб’єктивного відчуття самотності Д. Рассела, М. Фергюсона прямо пов'язаний з проявами психологічного стану: якщо жінка відчуває себе самотньою, в неї виникає тривожний стан, страх, відчуття депресії.

Проаналізувавши результати, отримані за допомогою методики дослідження мотивації уникнення невдач Т. Елерса, можна відслідкувати наступне: половині досліджуваних (50%) притаманний переважно високий рівень мотивації уникнення невдачі.  37% респондентів показали середній, та 13% респондентів – низький рівень мотивації до уникнення невдач. Детальніше аналізуючи отримані результати, відмічаємо, що досліджувані, яким притаманний високий рівень намагання уникнення невдач, у життєвих ситуаціях характеризуються спрямованістю на досягнення поставленої мети та адекватністю дій у несприятливих ситуаціях. Проте, домінування мотиву уникнення невдач призводить до заниження самооцінки і рівня домагань. Повторювані невдачі можуть привести таку людину в стан пригніченості, сприяти стійкому зниженню віри в себе і хронічної боязні невдач. У таких людей, як правило, низький рівень розвитку мотивації досягнення. Відносно менша кількість досліджуваних (37%) мають середній рівень мотивації до уникнення невдач, що не призводить до боязні помилок, але виражає адекватну оцінку ризиків та переваг. Стратегічно, обрання даної тактики сприяє досягненню об`єктивно найвищого рівня успішності у діяльності, що передбачає гармонійне поєднання схильності до ризиків та вмотивованості до успішності. Всього 13% досліджуваних виявляли низький рівень мотивації до уникнення невдач. Такі особистості надають перевагу більш ризикованій поведінці. Підводячи підсумок, можемо сказати, що більшість респондентів відмічали високий рівень мотивації на уникнення невдач, що означає певний стереотип поведінки, при якому помилка розцінюється як фатальна ситуація, з якої немає виходу, адже проживання за кордоном через вимушену еміграцію сприймається як безвихідна ситуація. У опитаних жінок, як правило, високий рівень захисту і страху перед професійними викликами, труднощами в робочій сфері. Домінування у людини мотиву уникнення невдач призводить до заниження самооцінки і рівня домагань.

Теоретичний та практичний аналіз психологічних особливостей мам, які перебувають у вимушеній еміграції з дітьми через війну в Україні дозволило нам зробити припущення про зв’язок впливу вимушеного місця проживання на життєву позицію респондентів. Виявлено, що жінки в еміграції мають високий рівень почуття самотності за відсутності підтримки з боку близьких людей, що призводить до хвилювань щодо оцінки їх  іншими. Встановлено, що чим вищий рівень почуття самотності, тим складніше мамам в еміграції адаптуватися до нових умов, впоратися з новими викликами.

Більше половини респондентів показали середній та низький рівні мотивації досягати успіху, що стає суттєвою перепоною для подолання низки буденних проблем. Ми можемо припустити, що незнання мови, культурні відмінності, відсутність підтримки, відсутність власного житла та стабільного фінансового заробітку можуть привести до боязні невдач та зниження віри у себе. Крім того, велика відповідальність за добробут життя своїх дітей та своє життя змушує відмовлятися від ризиків та недооцінювати свої можливості в чужій країні. Потребує подальших досліджень питання, чи виявлені психологічні особливості жінок у вимушеній еміграції та обставини їх життя в іншій країні сприятимуть їх поверненню з дітьми назад в Україну.