Тези
Феномен імпостора – це один з атрибутивних конструктів, безпосередньо пов’язаних з досягненням успіху, який було запропоновано ще наприкінці 70х років минулого століття (Clance & Imes, 1978). За допомогою цього терміну описується досвід переживання особистістю інтелектуального шахрайства, що позначає переконаність у власній невідповідності статусу, посаді, незалежно від об’єктивних доказів здобутих досягнень в академічному чи професійному середовищі (Dumitrescu & De Caluwe, 2024).
Подібні переживання, як вказується у наявних дослідженнях, часто зустрічаються серед студентів і викладачів (Sonnak & Towell, 2001) та серед представників «білих комірців» (Vergauwe, Wille, Feys, De Fruyt, & Anseel, 2015). Це ті сфери діяльності, в яких до людей висуваються високі вимоги і існує потреба у швидкому та постійному вдосконаленні, що сприяє підвищенню рівня стресу. Оскільки у повоєнний період в країні більш виразно постане питання надання кваліфікованої соціально-психологічної допомоги, вимоги до такої роботи і, відповідно, до підготовки фахівців або роботи вже працюючих спеціалістів підвищуватимуться, частіше може проявлятися і феномен імпостора як передумова емоційного вигорання.
Першими описали цей феномен дослідниці П.Р. Кленс та С. Аймс (Clance & Imes, 1978), помітивши подібність у ставленні до успіху у групи жінок, не пов’язаних між собою нічим, окрім наявності суттєвих досягнень в академічній та професійній сферах. Опитувані жінки характеризувалися інтенсивним страхом невдачі та атрибуцією власних досягнень зовнішнім факторам, не пов’язаним з їхніми власними задатками. В більш пізніх дослідженнях, було зведено ряд характеристик індивідів з Я-концепцією «імпостора», зокрема: виражена схильність до сумнівів у власній компетентності, страх бути викритим як некомпетентна і безпорадна людина, що супроводжується гіперкомпенсацією шляхом понаднормового докладання зусиль та підготовки до виконання завдань (Rohrmann, Bechtoldt, & Leonhardt, 2016).
В наявній літературі засвідчується, що особи з вираженими проявами феномену імпостора часто вирізняються енергійністю, добре розвиненою інтуїцією та працьовитістю (Craddock, Birnbaum, Rodriguez, Cobb, & Zeeh, 2011), а також схильністю до реалізації самоперешкоджаючої поведінки (наприклад, відтермінування завдань), що супроводжується підвищенням рівня тривоги, сумнівами у власних силах і може грати роль у розвитку вигорання (Bernard et al., 2002; Villwock, Sobin, Koester, & Harris, 2016).
Зокрема, Л. Оджеда вказує, що сам по собі взаємозв'язок між феноменом імпостора та емоційним вигоранням розкриває складну взаємодію між психологічними моделями та хронічним стресом, пов'язаним з роботою або навчанням. В повоєнний період, очікуване робоче навантаження особливо для професій, які передбачають безпосередню взаємодію в контексті «людина-людина», матиме величезний об’єм і високі вимоги до якості роботи (Ojeda, 2024)..
В цьому контексті, феномен імпостора, що характеризується невпевненістю в собі і страхом бути викритим як шахрай, незважаючи на докази компетентності, сприятиме розвитку і прогресуванню вигорання, яке, в свою чергу, може загострити почуття уявного шахрайства. Оскільки люди прагнуть досягати успіху у своїй діяльності, ефективно допомагати іншим, їхні амбіції можуть призвести до перевантаження роботою, нехтування турботою про себе та втрати контролю над своєю діяльністю. Як наслідок, можуть спостерігатися ознаки емоційного вигорання: емоційне виснаження, цинізм і відстороненість, але і також може посилитися почуття самозванства і страху перед невдачею (Ojeda, 2024).
Загалом, феномен імпостора має тісний взаємозв’язок з феноменом емоційного вигорання, який базується на зменшенні опірності особистості до стресу, і відповідно, зменшенні критичності до власної професійної ідентичності та компетентності.
Синдром емоційного вигорання можна визначити як довготривалу реакцію на хронічні емоційні та міжособистісні стреси на роботі. Він включає в себе три сфери: емоційне виснаження, деперсоналізацію та відсутність особистих досягнень (Maslach & Jackson, 2016). Індивідуальні інтервенції ґрунтуються на вдосконаленні робочих навичок і стратегій подолання труднощів та життєстійкості шляхом кращого контролю негативних емоцій і вправ на релаксацію.
Подібною є робота і з самим феноменом імпостора. Зокрема, Дж. Гарві та С. Катц окреслили одинадцять рекомендацій щодо подолання інтенсивних переживань самозванства. Ці рекомендації включають: складання списків конкретних почуттів і викреслювання їх по мірі роботи з ними, виокремлення складних завдань і розкладання їх на простіші частини, прийняття відповідальності і контролю над ситуаціями прояву імпосторизму, необхідність навчитися звертати менше уваги на думку інших людей, навчитися приймати компліменти, розмови з іншими людьми з подібними переживаннями й досвідом, а також найголовніше – присвоєння цих переживань і уміння називати їх (Harvey & Katz, 1985). Тобто, основні аспекти профілактики пов’язані з розвитком інтроспекції, емоційної саморегуляції і оптимізацією балансу роботи та відпочинку.
Отже, вирішення проблеми вигорання в контексті феномену імпостора є важливим для підтримки психічного, емоційного та фізичного здоров'я. Профілактика і раннє втручання в контексті проявів феномену імпостора дозволятиме знизити ризик розвитку емоційного вигорання. Зокрема, така профілактика має спрямовуватись на розвиток інтроспекції, емоційної саморегуляції та оптимізацію балансу роботи та відпочинку.
Цитування
- Bernard, N.S., Dollinger, S.J., & Ramaniah, N.V. (2002). Applying the big five personality factors to the impostor phenomenon. Journal of Personality Assessment, 78 (2), 321–333. https://doi.org/10.1207/S15327752JPA7802_07
- Clance, P.R., & Imes, S.A. (1978). The impostor phenomenon in high achieving women: Dynamics and therapeutic intervention. Psychotherapy: Theory, Research, and Practice, 15(3), 241-247
- Craddock, S., Birnbaum, M., Rodriguez, K., Cobb, C., & Zeeh, S. (2011). Doctoral students and the impostor phenomenon: Am I smart enough to be Here? Journal of student affairs research and practice., 48 (4), 429- 442.https://doi.org/10.2202/19496605.6321
- Dumitrescu, R. & De Caluwé, E. (2024). Individual differences in the impostor phenomenon and its relevance in higher education in terms of burnout, generalized anxiety, and fear of failure. Acta Psychologica, Volume 249, 1-18. https://doi.org/10.1016/j.actpsy.2024.104445
- Harvey, J. C., & Katz, C. (1985). If I’m so successful, why do I feel like a fake?: The impostor phenomenon. New York, NY: St. Martin’s Press.
- Ojeda, L. (2024). Impostor phenomenon and burnout. In K. Cokley (Ed.), The impostor phenomenon: Psychological research, theory, and interventions (pp. 81–109). American Psychological Association. https://doi.org/10.1037/0000397-005
- Rohrmann, S., Bechtoldt, M. N., & Leonhardt, M. (2016). Validation of the impostor phenomenon among managers. Frontiers in Psychology, 7. https://doi.org/10.3389/ fpsyg.2016.00821
- Villwock, J. A., Sobin, L. B., Koester, L. A., & Harris, T. M. (2016). Impostor syndrome and burnout among American medical students: A pilot study. International Journal of Medical Education, 7, 364–369. https://doi.org/10.5116/ijme.5801.eac4