У наш час втрат та різких змін зростає кількість міграції населення, втрат та відсутність близького кола спілкування за рахунок чого підвищується кількість людей, що страждають на проблематику самотності. В наш час наявні різкі зміни умов життя: втрата сім’ї чи близьких людей, житла, роботи, майна. В наслідок чого підвищується кількість стресу, фрустрацій, депресивних станів, тривожності, агресії, страху перед завтрашнім днем, незадоволеність життям, суїцидальні стани та думки, що в свою чергу впливає на підвищенню проблематики самотності. Через це все підвищується актуальність систематизації теоретичного матеріалу пов’язаного з феноменом самотності, особливостями його протікання, структурами та функціями, що надає можливість краще розуміти цей стан та дає змогу з нього вийти.

Цей феномен розглядається вченими з річних точок зору: як стан(Р. Вейс); як механізм адаптивної зворотної реакції(ДЖ. Фландерс); як відчуття(Г. Зилбург); як емоційне переживання(О.В. Данчева, Ю.М. Швалб); як риса особистості(Ф. Фромм-Рейхман); як результат відчуження(Г. Гегель та Л. фейербах); ях хвороба(К. Маркс); Найбільш широке ж вивчення проблематики розпочалося з розвитком концепції американських трансценденталістів Р. Емерсона, Дж. Ріплі та Г. Торо. Будучи першими, хто спробував розмежувати між собою самотність як продукт міського життя та феномен усамітненості вони встановили, що втрата свого «Я» є певною формою самотності, в той час як усамітненість є бажаною формою перебування творчої особистості.

Саме ж поняття самотності розглядається по своєму, в залежності від підходу дослідника, так самотність може трактуватися як реакція на ситуації, які індивід вважає загрозливими для себе, небажаними, неприйнятними для людини, спричинені дефіцитом спілкування та позитивних відносин з оточуючими людьми. Як стан самотність є феноменом що супроводжується поганим настроєм, тяжкими емоціями, почуттям зануренності в себе, відірваності від інших, що може призводити до порушення внутрішнього світу людини. А як властивість особистості, самотність визначається за наявністю певних емоційних, когнітивних та поведінкових стандартів, що спонукають до переживання самотності. Також важливо розуміти відмінність поняття самотності з іншими поняттями, що інколи використовують як її синоніми: ізоляція, відчуження та усамітнення. Ізоляція – наслідок авторитарних дій соціуму відносно людини чи групи. Відчуження – почуття втрати себе, екзистенційних цінностей, спрйняття навколишнього світу як ворожого, це веде до поділу людського «Я» та деперсоналізації особистості. Усамітнення ж є сконцентрованістю виключно на собі, власних відчуттях та переживаннях та розглядається як досягнення людини, котра має змогу не тільки фізично, а й емоційно відгородитися від інших людей задля саморозвитку та самопізнання [1;2].

Сам процес протікання та фактори розвитку самотності відрізняються в залежності від багатьох факторів: стать(чоловіки більш схильні до самотності за рахунок очікувань з боку соціуму та соціального програмування, в той час як жінки більш схильні до самотності за рахунок відсутності чоловіка, шлюбу та дітей) [5;6], внутрішні(власні очікування, самооцінка), зовнішні(соціальні очікування, ізоляція в суспільстві), вік(дошкільники відчувають самотність в залежності від рівня спілкування з однолітками та батьками, підлітки за рахунок відношень з однолітками, юнаки та дорослі відчувають самотність за рахунок відсутності друзів та любові, в старості ж переживання феномену відбувається за рахунок наявності чи відсутності сім’ї)

Виконуючи ряд функцій, самотність утворює функціональну спрямованість переживання особистості: самотворча сприяє формуванню позитивного переживання самотності, що вносить свій внесок у розиток, самопізнання та самовдосконаленість особистості, в той час як саморуйнівна призводить до сприйняття навколишнього світу як ворожого, що призводить до негативних наслідків під час та після переживання самотності

Наслідки у переживання самотності є різні , серед яких негативними є: розвиток психічних розладів(депресія, тривожність, соціофобія), поява бажання покінчити с життям, неможливість налагоджувати соціальні контакти, розвиток негативних рис характеру(егоїзм, замкнутість), відлюдництво, залежна поведінка та життєві кризи. Позитивними ж наслідками є: можливість розкриття своєї творчості, самовдосконалення та віднаходження себе, підвищена стресостійкість та адаптивність, духовний розвиток.

Все зазначене та розкрите вище тільки показує складність та повноту такого феномену як самотність, разом з чим і важливість його вивчення для кращого розуміння проблематики, як з нею боротися та що від неї очікувати.