Внаслідок окупації багатьох регіонів України та повномасштабної війни, велика кількість людей була змушена залишити місця свого проживання й переселятися у чуже для них середовище, яке негативно позначається на їхньому психологічному стані.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити особливості життєвого шляху внутрішньо переміщених осіб та осіб, що залишили Україну та розробити методичні рекомендації для нормалізації буденних практик та життєвої перспективи вимушено переміщених осіб.

Об’єкт дослідження – життєвий шлях особистості як психологічний феномен.

Предмет дослідження – структурні та динамічні особливості життєвого шляху внутрішньо переміщених осіб та осіб, що залишили Україну.

Я. Чаплак [1] розглядає життєвий шлях особистості як процес її особистісного розвитку в конкретних соціальних умовах, а також як індивідуальна історія, розгортанням якої керує сама особистість, яка приймає життєві рішення. «Особистісне» індивідуальне життя людини в соціумі являє собою побудову спрямовану на саморозвиток особистісних цінностей, духовності, а також становлення суб’єктом власної життєдіяльності.

За А. Фурман [2], життєвий шлях особистості – це часова і просторова послідовність усіх подій у житті, а також їх учасники, всі умови, які були, є і будуть на життєвому шляху особистості, а не виключно «значимі», з погляду самої людини чи її оточення, можна виокремити саме «історією» життя, детальний сюжет, в якому особистість – головний, але не єдиний герой; а також екзистенційні цінності – що має надважливе значення для життя особистості, що людина цінує понад усе, до чого прагне, що визначає напрямок життєвого шляху особистості.

Аналізуючи літературу В. Франкла [3] встановлено, що головним на життєвому шляху людини є її воля, яка від втрати може більше не повернутися до людини.

Т. Титаренко [4] визначає життєві завдання особистості за допомогою реалізації найважливіших форм самопрогнозування. Дослідник визначає їх як компактні одиниці майбутніх семантичних структур, і специфічні способи самопрогнозування, або вибіркової реалізації найважливіших і автентичних форм самоконституювання. За даним визначенням, завдання можуть мати різний масштаб і значення для особистісного зростання.

Досліджено, що однією з головних проблем, з якою стикаються ВПО на новому місці проживання є проблема соціальної та психологічної адаптації, яка є складним, багатогранним і часто тривалим процесом, пов’язаним із змінами, культурними відмінностями та ізоляцією.

Вибірка досліджування становить 230 осіб, 60 з яких є внутрішньо переміщеними особами, 60 зовнішньо переміщеними, додаткова група з 110 осіб, що є зовнішньо переміщеними.

За результатами застосування методики на визначення життєстійкості внутрішньо переміщеними особами, розробленої С. Мадді та Д. Леонтьєвим, виявлено високий показник життєстійкості, їх життєвий досвід дозволяє їм ефективно реагувати та контролювати свої емоції у складних життєвих ситуаціях.

Застосування методики «Смисложиттєві орієнтації», розробленої Д. Леонтьєвим, дозволило встановити, що у внутрішньо переміщених осіб переважає антропоцентрична орієнтація у житті. Деякі респонденти також мають неоцентричну та космоцентричну орієнтації, а на особистісному життєвому шляху вони демонструють біоцентричну орієнтацію.

За методикою «Лінія життя», розробленої Є. Головахою та О. Кроніком, з’ясовано, що внутрішньо переміщені особи мають великий показник стресу.

Використання методики М. Куна та Т. Макпартленда «Хто я?» дозволило зобразити результати за п'ятьма найбільш поширеними аспектами ідентичності: природна ідентичність, сімейна приналежність, національність, професійна ідентичність та статево-рольовий аспект ідентичності у вибірці українців, що вимушено виїхали за кордон.

За даними методики BASIC Ph М. Лаадана отримано результат домінуючих та пригнічених аспектів особистості. Виявлено, що когнітивний аспект, який відображає адреналін у житті вимушено переміщених осіб за кордон має підвищений рівень, що є причиною тривожності та стресу, а також погіршує здатність до концентрації та прийняття рішень.

Опитувальник життєвої перспективи Ф. Зімбардо, у якому часова перспектива є відображенням особистісної тенденції того, яким чином суб’єктивне відношення до минулого, теперішнього і майбутнього впливає на поведінку особистості, респонденти, а саме особи, які пережили травматичний досвід, високо оцінюють своє минуле у позитивному ключі, а також занижують оцінювання свого фаталістичного майбутнього. Припускається, що респонденти не націлені на позитивне, ідеальне майбутнє.

За результатами методики «Лінії життя» Є. Головахи та О. Кроніка, виявлено високий показник стресу у респондентів, а також простежується тенденція на спад прогностичного ризику у майбутньому, тобто респонденти прогнозують собі спокійні роки до виходу на пенсію та старість.

Узагальнюючи, для всіх категорій осіб рекомендовано практикувати стресові техніки, такі як медитація, йога, фізичні вправи, мистецтво та інші методи, які допомагають зняти напругу та тривогу.