Психологічна допомога людині у повоєнний час спрямовується передусім на підтримку її життєстійкості на основі сприяння адаптації до змінених умов середовища (переадаптації, реадаптації), її виходу з критичної психологічної ситуації та відновлення нормального функціонування. Оцінка необхідності надання такої допомоги здійснюється щонайперше завдяки  виявленню у клієнта наявності негативних переживань, психічних станів та проявів поведінки. Характер переживань та пов´язаний з ними актуальний рівень життєвої задоволеності та психологічного благополуччя суб´єкта розглядається і як важливий показник ефективності наданої йому психологічної допомоги та досягнення її цілей (С. Васьківська, 2004; О. Мельничук, 2023;  Р. Немов, 2000, Т. Титаренко, 2001; В. Рибалка, 2001 та ін.) [1, 3, 5 та ін.]. Зазначене свідчить про важливість вивчення та аналізу переживань людини в процесі надання їй психологічної допомоги.

Виявлення переживань клієнта має особливе значення і для розв´язання більш конкретної проблеми, а саме надання психологічної допомоги на основі роботи зі смислом його життя. Вихід з критичної психологічної ситуації, адаптація до змінених умов середовища  потребує відновлення чи визначення нового (Ф. Василюк, 1984; В. Лебедєв, 1989;  А. Маклаков, 2003, О. Мельничук, 2023; В. Рибалка, 2001 та ін.) [3, 5 та ін.]. Смислоутворення, перебудова системи цінностей у людини розглядається як одне з найвагоміших завдань  психологічного консультування (С. Васьківська, 2004) [1], а оцінка його результативності, на думку представників екзистенційного напряму, полягає саме у знаходженні нового сенсу власного буття (В. Франкл, 1990) [3]. І саме тоді, коли у клієнта виникає екзистенційний вакуум – відчуття внутрішньої порожнечі, страждання (В. Франкл, 2021) [7, 9], коли наявна у нього система цінностей стає перешкодою на шляху нормального функціонування особистості (О. Мельничук, 2023) [5], посилюються можливості надання йому ефективної психологічної допомоги.

У психології смисл життя визначається як цілісне уявлення людини про життєво значущі цінності; як інтегральне смислове утворення особистості, її фундаментальна мотиваційна сила. Смисл життя  як психологічне явище – це смисл власного життя людини, її покликання, призначення. Він є унікальним і специфічним для кожної людини; він твориться лише самою людиною (Б. Братусь, 1988; Т. Гурлєва, 2011; І. Маноха, 1995; Т. Титаренко, 2013; Г. Онищенко, 2011; В. Франкл, 1990, 2021; О. Хохліна, 2021, 2024; Н. Чепелєва, 2021; Б. Чудновський, 2004 та ін.) [2, 4, 5-9 та ін.]. А його знаходження визнається умовою нормального продуктивного життя суб´єкта, ефективної і творчої діяльності, повноцінного розвитку, зокрема особистісного зростання, самореалізації тощо, досягнення всіх показників акме; а також, за В. Франклом, 2021 [7],  умовою виживання в найтяжчих обставинах та здатності впоратися зі стражданнями.

Але смисл життя розглядається не лише як цінності, а й як переживання людиною цих цінностей у процесі їх прийняття та реалізації, як переживання людиною життя у процесі і результаті його здійснення, оцінки досягнутого (К. Альбуханова-Славська, 1991; Д. Леонтьєв, 2007 та ін.) [8-9 та ін.]. Отже, мірилом наявності у людини смислу життя є її задоволеність здобутками  та життям загалом. І лише за цієї умови смисл є оптимальним для людини, тобто адекватним (реалістичним відносно об´єктивних та суб´єктивних умов його реалізації та адаптивним до змінних умов) та конструктивним з огляду на становлення особистості та успішність життєдіяльності (Б. Чудновський, 2004) [8-9 та ін.]. Таке розуміння сутності смислу життя передбачає його вивчення та аналіз у зв´язку з переживаннями людини;  а оптимальним, вартим для опори, може бути лише такий, що супроводжується відмітним рівнем задоволеності життям (або рівнем психологічного благополуччя, відчуттям щастя). Саме тому інсайт у вигляді виникнення у людини позитивних переживань в результаті роботи зі смислами життя може бути провідним показником при оцінці ефективності недовготривалого психологічного консультування, коли є неможливим спостерігати життя клієнта.