Джерелом найбільш травматичного досвіду для багатьох громадян України є військова операція, яка триває вже понад два роки. Травми найбільш поширені серед тих, хто брав безпосередню участь в активних бойових діях, де вони зазнають фізичного, емоційного та соціального стресу, що призводить до психологічних травм і подальшого порушення їхнього життя та стосунків з оточуючими. Але слід зазначити, що травматичні події, участь у війні здатні привносити не лише негативні, але й позитивні зміни у свідомості людини.

Встановлено, що сім'ї відіграють важливу роль у відновленні та позитивних психологічних змінах емоційного стану військовослужбовців (Сингаївська & Яценко, 2023). Неможливо переоцінити значення залучення родини, турботи, повного розуміння процесів, що відбуваються в сім'ї, та здатності підтримати військовослужбовців, які перебувають на службі та одужують, а також тих, хто проходить реабілітацію. Це пов'язано з тим, що ветерани часто стикаються з серйозними психічними та емоційними станами під час очікування повернення своїх близьких із зони бойових дій або після демобілізації. Отже, важливим питанням постає необхідність психологічної та соціальної підтримки родин військовослужбовців, що беруть участь в активних бойових діях.

Науково-теоретичний аналіз проблеми психосоціальної підтримки як чинника посттравматичного зростання дружин військовослужбовців показав (Журавльова, 2018; Климчук,  2020), що сучасний етап наукових досліджень позитивних особистісних змін в наслідок травматичних подій характеризується тим, що сформувався ґрунтовний погляд на вивчення феномену посттравматичного зростання та розпочалася його системна концептуалізація. Феномен посттравматичного особистісного зростання визначається як переживання позитивних змін, що відбуваються в людині в результаті зіткнення з кризовою життєвою ситуацією. Він проявляється в різних формах (Климчук,  2020). Серед них – усвідомлення життєвих цінностей, покращення міжособистісних стосунків, підвищення самоефективності, зміна життєвих пріоритетів та збагачення духовної складової життя, життєвих пріоритетів, збагачення духовної складової життя. Мова йде не про повернення на рівень функціонування до травмуючої події, а про процес, коли це стає досвідом самовдосконалення, оскільки відбуваються якісні зміни і трансформація особистості (Титаренко, 2018). Концептуальним підґрунтям посттравматичного зростання є функціонально-описова модель, розроблена Р. Тедескі та Л. Колхауном (Климчук,  2020), згідно якої посттравматичне зростання особистості є можливим наслідком когнітивного переопрацювання та реконструювання переконань особистості про світ до травмуючої події, тобто посттравматичне  зростання не залежить від виду психотравмуючої події, а лише від суб’єктивного ставлення людини до неї.

Дослідження посттравматичного зростання серед військових, які брали участь у бойових діях, проводяться з початку 1990-х років і свідчать про значний рівень прогресування цього явища серед військових. Морально-психологічний стан військових значною мірою залежить від того, наскільки вони отримують підтримку та розуміння з боку своїх родин (Осьодло, 2020). У складі сім'ї військовослужбовця виділяють окрему категорію дружин військових. Це пов'язано з тим, що дружини військовослужбовців відіграють важливу роль у догляді за своїми чоловіками та надають емоційну підтримку під час служби та після демобілізації (Журавльова, 2018).

У психосоціальній роботі з дружинами військовослужбовців важливо деталізувати психологічні проблеми жінок та окреслити напрямки психологічної допомоги та соціальної підтримки. У результаті посттравматичного зростання відбувається переоцінка сенсу життя, покращуються стосунки з іншими людьми, люди стають більш організованими та оптимістичними (Горбунова, Климчук, & Романчук. 2016).

На констатувальному етапі у дослідженні взяли участь жінки – дружини військовослужбовців (150 осіб). Психодіагностичний блок включає «Опитувальник посттравматичного зростання» (Posttraumatic Growth Inventory, Р. Тадескі, Л. Колхаун); «Опитувальник змін у поглядах» (Changes in Outlook Questionnaire, CiOQ, С. Джозеф); анкету для вивчення ситуаційно-демографічних (вік, освіта, рід занять) і соціально-психологічних (соціальна підтримка та психологічна допомога) детермінант особистісного зростання. Результати емпіричного дослідження свідчать, що жінки – дружини військовослужбовців: демонструють прояви ПТЗ різних рівнів, найбільшого вираження досягає фактор «Життєва філософія», а найменшого – фактор «Міжособистісні відносини»; середній індекс посттравматичного зростання становить 60,69 (середній рівень); залежно від статусу працевлаштованості мають різні показники ПТЗ, найвищим він є у жінок – приватних підприємців та у жінок що є військовими; найнижчим – у домогосподарок; різних вікових груп мають різні показники ПТЗ – найвищий у жінок середньої вікової групи, найнижчий – у наймолодшій віковій групі; демонструють високі показники ПТЗ, якщо отримали соціальну підтримку певного ступеня (понад 80 %) та якщо отримали психологічну допомогу різного характеру (більше 60 % респонденток).

Отже, результати свідчать про різні ступені прояву посттравматичного зростання в залежності від ситуаційно-демографічних детермінант та демонструють залежність прояву цього феномену у дружин військовослужбовців від рівня отримання ними психосоціальної підтримки. Про потребу в отриманні соціальної підтримки зазначають 66 % жінок, а про необхідність отримання психологічної допомоги – 71 % респондентів, що демонструє важливість і необхідність організації  зазначених видів підтримки жінкам – членам родин учасників бойових дій.

Розроблена тренінгова програма для дружин військовослужбовців націлена на їх психоемоційне відновлення, сприяння їх посттравматичному зростанню, передбачає формування знань і вмінь залучення власних ресурсів особистості задля розвитку позитивних змін у психологічному стані, отримання навичок ефективної комунікації та запобігання, вирішення конфліктів, розвитку вмінь щодо емоційної компетентності та техніки корисного мислення, соціальної інтеграції. Основними психологічними методами та техніками, що стали пріоритетними під час розробки та впровадження програми з розвитку позитивних психологічних змін в психоемоційному стані жінок – дружин військовослужбовців стали: екофасилітативний підхід; метод когнітивно-поведінкової терапії, підхід «Майнфулнес», мультимодальна модель BASIC Ph; метод ненасильницького спілкування.

Аналіз результатів апробації тренінгової програми з розвитку позитивних психологічних змін в психоемоційному стані дружин військовослужбовців як чинника посттравматичного зростання засвідчив її ефективність, зокрема: з низького рівня (М = 10,7) до середнього рівня (М = 17,1) підвищився  середній рівень посттравматичного зростання у сфері «Міжособистісні відносини»; сильні зміни у розумінні ресурсів та шляхів сприяння позитивним змінам у психоемоційному стані відчули більше 80 % учасниць тренінгу; сильні зміни у розумінні та навичках сприяння відновленню у соціальному середовищі відчули більше 25 % учасниць; отримання важливих і корисних практичних навичок в результаті навчання відмітили більше 60 % учасниць, про відчуття соціальної підтримки під час участі в тренінгах зазначили більше 60 % жінок – дружин військовослужбовців. Про зацікавленість в аналогічних навчальних тренінгах повідомили більше 85 % учасниць, запит на отримання психологічної допомоги надали більше 80 % учасниць.

Отже, психологічна відновлюваність, позитивні психологічні зміни у травмованих осіб, що отримали психологічну допомогу та соціальну підтримку є радше нормою, ніж виключенням. Позитивним змінам в психоемоційному стані можливо сприяти, адже відновлюваність, розвиток є не рисами, а сукупністю думок та дій, процесом, відтак, можна сприяти проявам посттравматичного зростання та підтримувати їх розвиток.