Аналіз особливостей проживання агресії особами зрілого віку в кризових умовах буття є важливим завданням теоретичної і прикладної психологічної науки. Особлива увага дослідників прикута до некерованих спалахів агресії, які дедалі частіше виявляються в повсякденному житті і є небезпечними як для особи, яка безпосередньо (тут і тепер) переживає і проживає агресію, так і для соціального оточення.

За Г. Сельє, який розглядав агресію як неспецифічну реацію живого організму на стресову ситуацію, під час проживання людиною люті, істотно змінюється її гормональний стан, зокрема підвищується (особливо в чоловіків) рівень тестостерону, епінефріну, норепінефріну, кортизолу. А, як свідчать спеціальні психофізіологічні експериментальні дслідження, узвичаєно високий рівень тестостерону – це база для розвитку, наприклад, атеросклерозу. Імунна система людського організму втрачає здатність боротися з інфекціями під впливом кортизолу. І такі гормони, як епінефрін та норепінефрін спричинюють відтік крові від шкіряних покровів, печінки, шлунково-кишкового тракту до серця, легень, м’язів скелету, а отже підвищують артеріальний тиск, знижують ефективність очищення крові від холестеролу, ушкоджується діяльність серцево-судиної системи, а над усе – робота серця (Selye, 1987).

Але, попри психофізіологічну історію та психофізіологічні наслідки, стрес – це ще й спосіб необхідного відреагування особистістю на накопичений нею психофізіологічний та соціально-психологічний тягар непрожитих досі стресових подразникв й імпульсів, які складають її соціально-психологічне портфоліо належно не прожитого стресового досвіду її життя (стресової соціально-економічної й політичної ситуації життя, фрустрації найактуальніших її особистих потреб і цілей, неможливості реалізувати свої задачі і отримати бажані результати у соціальному житті в звичний для неї спосіб, тощо) (Петрунько, 2019; Сорока, 2015; Baron, 1994).

Відомі дослідники агресії Р. Берон та Д. Річардсон вказують на деякі методи, що, на нашу думку, сприяють оптимізації проживання агресії: 1) спостереження прикладу неагресивної поведінки іншої особи в умовах, що викликають агресію індивіда, впливає на зниження частоти та інтенсивності прямих та опосередкованих проявів агресії індивіда; 2) звернення до мислення особи, що проживає агресію, наведення аргументів, включення когнітивних факторів (добре працює у випадках з низьким рівнем вродженої збудливості особистості); 3) розвиток емпатії та емоційного інтелекту; 4) формування умов виникнення симпатії у комунікації; 5) переключення уваги на гумор (проте такий, що не має в основі агресії чи насилля); 6) розвиток навичок соціальної адаптації, комунікації, асертивності, самопрезентації (за допомогою моделювання, рольових ігор, системи зворотного зв’язку на тренінгах соціальних навичок, з перенесенням набутого досвіду у практику реального життя) (Baron, 1994).

Продовжує дослідження оптимальних шляхів проживання агресії так звана «третя хвиля» науковців, ставлення яких до агресії перегукується із ключовими постулатами її терапії, і грунтується насамперед на відповідальності суб’єкта за власну агресивну поведінку та її наслідки. До «третьої хвилі» відносяться: терапія усвідомлення та відповідальності (АСТ), терапія співчуття (CFT), мета-когнітивна терапія (MCT), діалектично-поведінкова терапія (DBT), тощо. Терапевтичні школи «третьої хвилі» спрямовані на створення гнучких когнітивних і поведінкових стратегій клієнтів, з успішним опануванням ними власних емоційних і поведінкових виявів (імпульсів, дій, автоматизмів), спираючись на передбачення можливих результатів і готовність брати на себе відповідальність за ці результати. Ці положення відомого у вітчизняній психологічній науці суб’єктного підходу в психології є надзвичайно перпективними з огляду на виховання, розвиток і саморозвиток особистості як суб’єкта власного життя (Петрунько, 2019; Zarotti, 2020).