Розмір шрифта: 

На сьогоднішній день можна побачити, що все більше держав відмовляються від використання такого покарання як смертна кара. Так, станом на 2017 р., за офіційними даними ООН, більш, ніж 160 держав з 193 держав-членів ООН або вже відмінили смертну кару, або не застосовували її взагалі [1]. Це є дуже позитивним результатом. Це свідчить про те, що все більше держав на сьогоднішній день визнають смертну кару як таку, що суперечить природнім правам людини та моральним нормам. А відміна даного покарання свідчить про те, що суспільство все ж таки не стоїть на місці, воно прогресує та все більше сприяє підвищенню ролі прав людини та громадянина, що на сьогоднішній день визнається найголовнішою цінністю в державі.

За даними Міжнародної Амністії, у 2017 р. у світі було виконано принаймні 993 смертних вироки. Це на 4 % менше, ніж у 2016 р. (1032 вироки) та на 39 % менше, ніж у 2015 р. (1634 вироки). 2015 рік став «найкривавішим» з 1989 р. Більшість страт у 2017 р. було виконано у Китаї, Ірані, Саудівській Аравії, та Пакистані. Саме Китай вважається неформальним «лідером» серед держав, що стратили злочинців за 2017 р., але нажаль немає можливості отримати повні дані через те, що така інформація у зазначеній держав належить до «державної таємниці». Така держава як Білорусь стала однією з небагатьох країн, які кинули виклик цій тенденції до скорочення – тут в 2018 році було страчено щонайменше 4 людини, вдвічі більше, ніж у 2017-му [1].

У Китаї до сих пір 46 правопорушень караються смертним вироком, в тому числі, ненасильницького характеру, які, в свою чергу, не відповідають критерію «найбільш тяжкі злочини», наприклад, за злочини, пов’язані з наркотиками та ін. Влада Китаю також застосовує смертну кару в якості засобу донесення її політичної в1олі. Так, уряд «запустив» у соціальних мережах кампанію, що привернула увагу до застосування смертної кари у випадках, коли люди вбивали співробітників лікарень [2].

Помічник Генерального Секретаря ООН з прав людини Ендрю Гілмур (Andrew Gilmour) у листопаді 2017 р. заявляв, що «хоча багато країн у світі вже відмовилися від смертної кари, все ж таки їм є що приховувати» [3]. З огляду на вищевикладене, така тема як смертна кара в міжнародному праві є досить актуальною і в теперішній час.

Застосування смертної кари негативно впливає на розвиток демократії в державі, а точніше взагалі свідчить про її відсутність та присутність деяких рис тоталітаризму. До того ж наявність такого покарання підриває людську гідність. Слід наголосити на тому, що міжнародно-правовий мораторій (відкладення на певний строк виконання державою своїх зобов’язань) на смертну кару сприяє повній реалізації та прогресивному розвитку прав людини в цілому. Об’єктивно можна сказати, що в більшості сама по собі смертна кара не виконує превентивної чи профілактичної функції у сфері боротьби зі злочинністю [4].

Слід зазначити на тому, що засоби реалізації виконання смертної кари є різноманітними.  У ряді сучасних держав в якості форми реалізації смертної кари застосовують повішання, смертельну ін’єкцію, електричний стілець, відсікання голови та побиття камінням. Не можна погодитися з авторами, що наголошують на тому, що у порівнянні з історичними різновидами смертної кари (четвертування, колесування, зварювання у кип’ятку, розп’яття, спалення, поховання заживо, замурування, кидання до хижаків, розрізання на маленькі шматки, насадження на кіл та ін.) сучасні смертні кари є більш «гуманними» [5].

Щодо міжнародно-правових договорів, які регламентують заборону смертної кари, то до такого списку входять факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, спрямованого на відміну смертної кари 1989 р., в якому йдеться про те, що «жодна особа, яка знаходиться під юрисдикцією держави-учасниці Протоколу, не піддається смертній карі…кожна держава-учасниця вживає всіх необхідних заходів задля відміни смертної кари в рамках своєї юрисдикції» [6]. Станом на 2017 р. зазначений Протокол уже ратифікувала 81 держава. Конвенція про права дитини 1989 р. передбачає, що «держави-учасниці повинні забезпечувати, щоб смертна кара, не призначалася за злочини, вчинені особами, молодшими 18 років» [7].

Від держав, що не скасували смертну кару, міжнародне право прав людини «вимагає», як мінімум, повного дотримання чітких обмежень, передбачених ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р. Так, «у державах, що не скасували смертну кару, смертні вироки можуть прийматися лише за найтяжчі злочини відповідно до закону, що діяв на час вчинення злочину і який не протирічить постановам даного Пакту та Конвенції про попередження злочину геноциду та покарання за нього» [8]. Зазначений Пакт забороняє застосування смертної кари у таких випадках:

(1) якщо не було здійснено справедливого судового розгляду;

(2) якщо інші права, регламентовані Пактом було порушено;

(3) якщо за злочин на момент його вчинення не було передбачено смертної кари;

(4) особі, якій не виповнилося 18 років;

(5) вагітним жінкам.

Слід сказати й про те, що держави з різних причин скасовують смертну кару. Так, наприклад, Іспанія відмовилась у 1995 р. від смертної кари і заявила: «Страта не повинна мати місце в пенітенціарний системах провідних цивілізованих суспільств…Що може більше порушити людську гідність, ніж смертна кара?» [5]. Аналогічним чином і Швейцарія заборонила смертну кару, при цьому зазначила, що «вона являє собою грубе порушення права та життя та гідність» [5].

Отже, тема смертної кари є досить актуальною на сьогоднішній день.Проблема залишається відкритою і міжнародне співтовариство повинно більш рішуче реагувати на таке грубе порушення міжнародного права, як застосування смертної кари.  Багато держав вже відмовилися від такого виду покарання, адже смертна кара є виявом антидемократичного виразу з боку держави до суспільства та людини і громадянина, зокрема. На сьогоднішній день велика кількість міжнародно-правових норм ставлять під заборону смертну кару, що свідчить про те, що суспільство 21 століття не стоїть на місці та прогресує в позитивному напрямку.

смертна кара; міжнародне право; моральні норми; закон