Без сумніву, за останні десятиліття роль міжнародної журналістики значно зросла та закріпила свої позицій у впливі на наше буденне життя. Українські журналісти активно працюють по всьому світу, здобуваючи цінні матеріали, задля того, аби наш інформаційний простір був наповненим, а картина світу, яку вони нам транслюють, довершеною та відтворюючою реальну дійсність.

Актуальність цієї теми зумовлена тим, що міжнародна журналістика в Україні переживає найбурхливіші часи своєї діяльності. Зараз вона перебуває під пильним наглядом всієї політичної світової арени, через різні внутрішні та зовнішні події, що відбуваються в середині країни та до яких вона є, безпосередньо або опосередковано, причетною.

Комунікативні технології у мас-медіа виступають важливим фактором формування громадської думки, політичної свідомості та культури, конструюють імідж політичних акторів (як індивідуальних, так і групових), впливають на рівень та ефективність політичної участі та активності громадян. [1.c.2] В цьому, безперечно, головна роль наділяється роботі журналіста,  який створює та поширює цей матеріал. Особливо, коли цей журналіст або журналістка поширюють матеріал у світових медіа, які чинять вплив на громадську думку не лише окремої спільноти однієї країни, а й, в цілому, на весь світ.

У сучасному суспільстві засоби масової інформації перетворилися на могутній політичний інститут, без якого не­ можливо уявити функціонування публічної влади. Особливе значення мають електронні засоби масової інформації, насам­перед, – телебачення. Завдяки йому публічна політика дістала надзвичайно ефективний інструмент впливу на суспільство, що відкриває небачені раніше можливості формування політичних орієнтацій, а також маніпулювання громадською думкою.[3, с.457]

Якщо притримуватися думки, що журналістика вважається «четвертою владою», то можна казати, що доробки міжнародних журналістів можуть впливати на формування не лише громадської думки, а й політичної. Так, наприклад, ми можемо взяти події, що відбулися донедавна у нашій країні, але зацікавили й світових експертів також. Це справа Вагнерівців – довгопланована зірвана спецоперація українських спецслужб, яка була викрита журналістами з дослідницької пошукової мережі «Bellingcat» та стала фактом участі України, США та Туреччини в ній. І хоча безпосередньо саме викриття було здійснене не українськими розслідувачами, але вони швидко долучилися до цієї справи та продовжили розслідування вже на власних теренах самостійно. Постановою проблеми цього питання є факт того, що існування операції піддалося сумнівам офісом президента та ним самим, але після надання беззаперечних фактів українськими журналістами, вони були змушені визнати недійсною всі коментарі, які надавалися з цього питання раніше.

Ця ситуація ілюструє нам, що журналістські матеріали, можуть дійсно впливати на міжнародні ситуації та події.

На думку авторитетного дослідника професора В. І. Шкляра, "Україна в значній мірі поки що випадає із світового інформаційного процесу. У країни немає стратегії вигідної і систематичної інтеграції у світовий телекомунікаційний і інформаційний простори".

У сучасній українській масовій інформації діє загальний соціальний закон, згідно з яким журналістика відбиває характер соціальних іполітичних відносин, у рамках яких функціонує; вона є своєрідним дзеркалом, що в нього заглядає суспільство. Від політичної системи держави залежить і структура журналістики [4].