Розмір шрифта: 

Світове господарство в умовах глобалізації перетворилася на складну систему яка функціонує у масштабах всієї планети, а її розвиток супроводжується безліччю суперечностей, які формують передумови функціонування ТНК. Поширення глобалізаційних процесів стало підґрунтям необхідності виявлення специфічних властивостей світової економіки, які визначають характер і структуру її розвитку, зокрема передумови функціонування ТНК. До таких осучаснених властивостей світового господарства, на наш погляд, варто віднести: інтеграцію, мондіалізацію, транснаціоналізацію).

Інтеграція надає країнам можливість включитися у міжнародну економічну систему і отримати доступ до світового доходу, формуються інтернаціоналізовані відтворювальні центри (інтеграційні об’єднання). Для з’ясування виникнення можливих суперечностей у процесі інтеграції необхідно визначитися із ступенем інтеграції країн. Саме рівень інтеграції визначає характер суперечностей. Економічна інтеграція поширюється на макро- і мікрорівнях.

На мікрорівні на наш погляд, суперечності можуть виникнути через:

-        посилення монополізації на ринку з боку інтегрованих підприємств, яке може призвести до його глибокої сегментації та деформації;

-        зростання асиметрії щодо розподілу світового доходу між інтегрованими і звичайними суб’єктами світової економіки;

-        концентрацію капіталу в інтегрованих об’єднаннях;

-        порушення процесу ціноутворення;

-        посилення конкурентної боротьби на світовому ринку;

-        зростання у світі ролі наднаціональних підприємств та пріоритетність досягнення їх економічних цілей над національними;

-        нерівноправні умови участі в інтегрованому об’єднанні.

Інтеграція на макрорівні реалізується створенням таких форм об’єднань, як: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, політичний союз. Кожна наступна форма інтеграції обмежує самостійність в прийнятті зовнішньо- і внутрішньо-економічних рішень країн-учасниць. Суперечності на такому рівні інтеграції виникають стосовно: політико-ідеологічних, соціально-культурних, релігійних відмінностей, рівня взаємозалежності країн, розширення меж об’єднання та параметрів відбору; загострюється конкуренція між країнами щодо збільшення частки світового доходу.

Поширення інтеграційних процесів на мікрорівні зумовило виокремлення такої властивості світової економіки, як мондіалізація. Мондіалізація визначає специфічні моделі інтеграції. Вона передбачає, що контроль в управлінні національною економікою багатьох держав поступово переходить до ТНК і міжнародних організацій, які мають свої цілі (наприклад, переміщення виробництва в країни, де дешевша робоча сила), що не завжди збігаються з національними інтересами суверенних держав. Це, у свою чергу, становить явну загрозу для економічної безпеки окремих країн, зменшує значення господарських функцій держави та обмежує можливості останньої регулювати економічні процеси. Результатом мондіалізації є виникнення суб’єктів світової економіки (ТНК, держав, міжурядових організацій), поєднання й уніфікація їх інтересів, здібностей та можливостей.

Мондіалізація базується на природничо-історичному процесі інтернаціоналізації економіки, політики і культури. Мондіалізація як глоабалізаційна властивість світової економіки досліджувалась, такими вченими як: З. Бауманом, А. Бенуа, О. Сльозко, Й. Ларош. Нинішній етап мондіалізації виступає якісно новою стадією, коли першочерговим стає створення механізмів глобального управління цими об’єктивними процесами. За об’єктивну їх основу слугує формування глобального корпоративно-державного симбіозу, що спирається на транснаціональні компанії та перетворення світових лідерів у корпоративні держави. Мондіалізація набуває бурхливого розгортання у ментально-культурній сфері. Ментальна мондіалізація означає перетворення формування свідомості в комерційно вигідний вид бізнесу. При цьому світова культура виступає передумовою маніпулювання свідомістю в планетарних масштабах. Мондіалізація начебто спростила взаємозв’язок між суб’єктами міжнародних економічних відносин створивши «єдину економіку без кордонів», разом із тим умови функціонування світового господарства залишаються мультиплікативними (кордони, культурні, етнічні особливості, політичні, соціально-економічні умови розвитку). Поширення цієї властивості призвело до ефекту руху, «що наштовхнувся на самого себе».

Суперечливість згаданої властивості полягає в тому, що з одного боку, мондіалізація сприяє посиленню тенденцій до централізації та уніфікації світового господарства, внаслідок чого в різних країнах виявляються спільні тенденції розвитку, а економічні структури зазнають певної уніфікації. З іншого, мондіалізація викликає опір цим процесам з боку національних держав. Основним аргументом такого опору є нерівномірність розподілу вигод між країнами світу. Ще одна суперечливість полягає в тому, що хоча мондіалізація раціоналізує виробничий ланцюг, дозволяє зменшити витрати і збільшити доходи ТНК, проте її економічні цілі та інтереси можуть не збігатися з інтересами країни материнської компанії. Так, більшість американських ТНК з метою скорочення витрат перенесли свої виробництва у менш розвинуті країни з дешевою робочою силою, збільшивши цим власні доходи, але й підвищивши у такому випадку рівень безробіття у США.

У сучасних умовах виникає суперечність між двома взаємовиключними тенденціями, що розкривають характер мондіалізації: тенденції удосконалення механізмів багатостороннього управління глобальними процесами і тенденції створення уніполярної структури світової системи, заснованої на домінуванні високорозвинених західних держав. Ігнорування вищезазначених суперечностей при подальшому поширенні процесів мондіалізації у світовій економіці може призвести до формування причин прояву і поширення криз. А розв’язання їх можливе лише за створення наднаціональних органів управління, які б узгоджували цілі та інтереси всіх суб’єктів світової економіки.

Одним із основних джерел глобалізації є транснаціоналізація – це “процес посилення світової інтеграції у результаті глобальних операцій ТНК”, - в межах якої значна частина споживання, виробництва, імпорту, експорту і доходу країни залежить від центрів міжнародних, що знаходяться за межами цієї держави. Рушійною силою транснаціоналізації виступають транснаціональні компанії, які є одночасно і головними рушійними силами, і є результатом інтернаціоналізації .

Під терміном “транснаціоналізація” розуміють переміщення господарської діяльності фірми за межі національних кордонів. Слово “транс” – у назві ТНК означає, що ці компанії:

-     виробляють товари і послуги та продають їх за межами національних кордонів;

-     планують свої операції в глобальних масштабах, але зберігають свій національний характер;

-     поширюють смаки, ідеї і технології по всьому світі.

Можна сказати, що під транснаціональними корпораціями найчастіше розуміють фірми, які контролюють фінансові активи і які мають свої підрозділи у двох або більше країнах світу. В країнах базування, материнські компанії, набувають зарубіжні активи, інвестуючи в дочірні компанії або філії в приймаючих країнах. Цей тип інвестування передбачає права на контроль та управління і розглядається як прямі іноземні інвестиції.

Виділяють декілька шляхів щоб компанія отримала статус ТНК. Наприклад, якщо :

1) компанія володіє багатьма філіями за кордоном;

2) частка прибутку,отриманих за кордоном, найбільша з-поміж усіх її доходів;

3) закордонні операції компанії – це не тільки продажі, але й дослідження, виробництво, розробки. Сформулювати однозначне визначення ТНК вкрай важко з огляду на те, що організаційна структура транснаціональних корпорацій дуже часто змінюється, пристосовуючись до змін у міжнародних економічних відносинах. Термін “транснаціональна корпорація” (Transnatіonal Corporatіon – TNC) і синонім – “багатонаціональна компанія” (Multіnatіonal Corporatіon – MNC, multіnatіonal enterprіse) вживається як загальноприйнятий з 1960 року.

Комiсiя ООН з ТНК на сьогодні дає таке поняття транснаціональним компаніям: “ТНК - це компанія:

-     яка включає підрозділи в двох або більше країнах незалежно від їх сфери діяльності і юридичної форми;

-     що дозволяє проводити узгоджену політику і здійснювати загальну стратегію через один або більше керівних центрів;

-     в якій окремі підрозділи взаємопов’язані між собою за допомогою власності або якимось іншим чином так, щоб одна або більшість з них можуть мати значний вплив на інших.

Отже, ТНК- це багатопрофільні компанії за охопленням діяльності. Їхні активи не обмежуються лише розміщенням у базових галузях. Корпорації, виходячи зі своєї стратегії максимізації прибутку, можуть переводити свої капітали з однієї галузі іншу, з однієї країни в іншу, знижуючи або закриваючи виробництво в одних підрозділах і розширюючи господарську діяльність в інших. Стосовно макроструктури ТНК, то вона визначає характер відносин між її структурними елементами: головною компанією та її підпорядкованими підприємствами.

глобалізація; транснаціоналізація; інтеграція; мондіалізація; транснаціональна компанія