Розмір шрифта: 

Для гармонійного розвитку економіки просто необхідна присутність внутрішніх і зовнішніх запозичень активів і грамотне управління боргами з боку органів влади. Всі країни використовують позичкові кошти для подолання обмежених податкових надходжень і підтримки бюджетних витрат з подальшими негативними економічними й політичними наслідками.

Державний борг є одним з макроекономічних параметрів, об'єктом і інструментом економічної політики держави. Існування боргу може надавати як позитивний, так і негативний вплив на реальний, фінансовий та інші сектори в залежності від напрямку державних витрат, фази ділового циклу, від рівня розвитку економіки. Позитивний вплив боргу проявляється в забезпеченні уряду фінансовими ресурсами й стимулюванні економічного зростання. Негативні наслідки виражаються в ефекті витіснення і переміщенні тягаря на майбутні покоління.

Серед вчених-економістів до теперішнього часу не сформувалося єдності думок щодо поняття державний борг. В загальному економічному визначенні вони трактують це поняття, як сукупність дефіциту державного бюджету за певний період. У Бюджетному кодексі України дано юридичне визначення державного боргу, як загальної суми боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення [1].

Збільшення частки зобов'язань, номінованих в іноземній валюті, у загальній структурі боргу є важливим показником вразливості фінансової системи до коливань валютних курсів. Це створює загрози для стійкості боргу щодо посилення валютного ризику та девальвації національної грошової одиниці.

Державний борг може стати загрозою для безпеки національної економіки, тому формування боргового механізму покриття бюджетних витрат вважається нормальною практикою для розвинених країн. Деякі країни Центральної та Східної Європи одночасно з Україною почали економічну трансформацію, але досягли набагато кращих результатів, тому їх досвід є особливо привабливим і корисним. Цікавою є практика зі створення агентства з управління ризиками державного боргу, яку на прикладі Польщі [3] впроваджують й в Україні.

Головним завданням сучасної політики державного боргу в Україні є проведення додаткових заходів щодо забезпечення надійного та збалансованого валютного ринку, суттєвого збільшення золотовалютних резервів, покращення платіжного балансу та структури зовнішньої торгівлі, створення умов для повернення з-за кордону національного капіталу, сприяння прямим іноземним інвестиціям, створення ефективної системи страхування інвестиційних ризиків тощо.

Щоб забезпечити стійке зростання та конкурентоспроможність національної економіки вважаємо за потрібне використовувати наступні заходи щодо зовнішнього управління державним боргом в Україні:

-   Міністерству фінансів України та Національному банку України слід координувати свої зусилля щодо реалізації боргової та монетарної політики;

-   інституційно розмежувати запозичення, отримані для погашення та зменшення державного боргу, а також запозичення відповідно до цілей розвитку, створивши окремий розділ бюджету;

-   удосконалити нормативно-правові акти, що стосуються показників боргової безпеки та їх меж, зокрема, законодавчого закріплення поступового переходу до показника співвідношення боргу з ВВП до економічно-обґрунтованого рівня для України в 40 %.

Завдяки запропонованим заходам можлива модернізація боргової політики, встановлення стійкої тенденції зниження боргового навантаження та поступове наближення до рівня економічної безпеки. Прискорення реформування фінансової системи та вжиття заходів щодо вдосконалення державної політики у сфері управління державним боргом забезпечить подальше економічне зростання України та підвищення рівня соціального життя.

державний борг; механізм управління державним боргом; напрямки вдосконалення; обслуговування боргу; боргова безпека