Українська психологічна практика під час війни має вирішувати і вирішує такі завдання, які не поставали перед нею у довоєнний час. Військові дії на території нашої держави спричинили низку безпекових, політичних, економічних, соціальних проблем, і, безумовно, наклали відбиток на психологічне здоров’я і самопочуття усіх верств населення. Можна спрогнозувати, що психологічні наслідки переживання війни будуть довгостроковими, і тому проблема психологічної підтримки та адаптації українців у повоєнний період є надзвичайно актуальною вже зараз.

В. Г. Панок зазначає, що кожна війна має свій специфічний глибокий і яскраво виражений культурнопсихологічний контекст, специфічні смисли і наративи для всіх її учасників і, отже, специфічні наслідки травмування, специфічні копінгові стратегії як на рівні особистості, так і на рівні спільноти. Саме тому вже відомі методики і технології практичної психологічної допомоги постраждалим можуть вважатися обмежено придатними і потребують прилаштування до нових культурноісторичних і соціальних реалій. Соціальна практика, в тому числі і психологічна, вимагає змін [1]. У цьому сенсі психоєдукація може розглядатися як необхідний і дієвий метод надання первинної психологічної допомоги.

Аналіз новітніх психологічних досліджень показує, що існує три підходи до розгляду психоедукації як інтерактивного психологічного методу:

• повне термінологічне ототожнення термінів «психоедукація» та психологічна просвіта;

• розгляд психоедукації як елементу різноманітних психотерапевтичних практик;

• вузькоспрямована психоедукація – окремі інтервенції з конкретною метою для визначеної групи реципієнтів.

Взагалі психоедукація трактується як спосіб інформаційної підтримки за допомогою використання пояснювальних моделей та рекомендацій, яка може здійснюватися в індивідуальній, сімейній або груповій формах.

Надання інформації про особливості розгортання та перебігу отриманої психологічної травми, її можливих причин, наслідків та шляхів подолання дозволяє особистості проаналізувати ситуацію та визначити для себе підтримуючі чинники у складних життєвих обставинах, спонукає до розв’язання життєвих проблем та відновлення психологічного здоров’я [2].

Застосування психоедукації передбачає надання достовірної наукової інформації щодо окремих психологічних проблем та ситуацій – предмету психоедукації, розгляд можливих наслідків та шляхів їх подолання, первинне навчання відповідним методам самоспостереження та самодопомоги. В ході психоедукаційних заходів у рецепієнтів відбувається певне емоційне розвантаження, виникають питання щодо отриманої інформації, можливий обмін досвідом учасниками, що передбачає належну теоретичну та комунікаційну компетентності фахівців, що здійснюють психоедукацію.

Необхідно зазначити, що психоедукація як важливий напрямок практичної психологічної діяльності може вирішувати або значним чином сприяти вирішенню таких розповсюджених психологічних проблем, як відчуття особистістю неприродності і унікальності власного психічного стану та втрата суб’єктивного контролю над власним життям.

Як зазначає Л. В. Шинкарьова, вже сьогодні існує значний запит на психоедукацію серед дружин учасників бойових дій, які очікують на повернення чоловіків до цивільного життя та не володіють достатньою інформацією аби розуміти можливі поведінкові зміни, емоційні реакції, причину зміни ціннісних переконань чоловіків. Запити дружин учасників бойових дій авторка поділяє на три категорії, де першою є потреба у розумінні змін, що сталися з чоловіком під час виконання бойового завдання, вплив досвіду участі в бойових діях на поведінку чоловіків, другою – сфера спілкування, що проявляється у необхідності вибудувати взаємодію з демобілізованим, розподілити сімейні обов’язки, проговорити очікування та переживання, особливості реакцій у конфліктних ситуаціях, а третьою є розуміння себе та власних реакцій на певні життєві обставини, вміння попіклуватися про себе [2].

Тому необхідною частиною психоедукації має стати надання реципієнтам докладної інформації щодо можливості отримати фахову психологічну допомогу.

Необхідно зазначити, що склалася певним чином парадоксальна ситуація: з одного боку, інформаційні технології надають необмежені можливості для отримання будь-якої психологічної інформації (зазначимо, що частина її є недостовірною і навіть шкідливою), з іншого боку – запит на отримання психологічної інформації у сучасному українському суспільстві постійно зростає.

У світлі психологічної підтримки та адаптації українців у повоєнний період перед українською психологією постає нагальне завдання – вироблення нового підходу до психоедукації як інтерактивного психологічного методу, яке має вирішуватися на усіх рівнях професійної діяльності:

теоретичний рівень – розробка змістовної частини психоедукаційних програм;

прикладний рівень – створення і апробація цілісних психоедукаційних технологій для різних соціальних груп,

практичний рівень – впровадження цілісних психоедукаційних технологій у соціальну практику.