Почуття провини та сорому є важливими моральними емоціями, що регулюють соціальну поведінку та впливають на психічний і фізичний стан людини. Останніми роками ці емоції стали об’єктом уваги багатьох дослідників у галузі психології, нейронаук та філософії. Їхня роль у формуванні міжособистісних стосунків, підтриманні морального балансу і вплив на психічне здоров’я є ключовою темою багатьох наукових праць.

В умовах війни дослідження цих емоцій набуває ще більшої актуальності. Війна породжує численні моральні дилеми та виклики, які провокують виникнення глибоких емоційних травм. Особливо це стосується українського контексту, де війна вже тривалий час завдає значних моральних та психологічних страждань військовим, членам їх сімей, цивільному населенню, переміщеним особам та тим, хто залишився на окупованих територіях. Відтак, переживання вини та сорому представниками різних соціальних груп можуть бути спричинені складними моральними виборами, необхідністю пристосовуватися до нових життєвих умов і неможливістю вплинути на ситуацію. Це зрештою впливає не лише на внутрішні стани особистості, але й на атмосферу в суспільстві, зміни в суспільних переконаннях, цінностях і уподобаннях, взаємодію між цими соціальними групами, стосунки на особистісному рівні, а також у майбутньому впливатиме на процес соціальної реінтеграції після війни. Адекватне розуміння природи переживання таких моральних емоцій як сором і провина та здатність до їх ефективної регуляції відіграють важливу роль у збереженні психічного та фізичного здоров’я як окремих індивідів, так і суспільства в цілому.

Незважаючи на спорідненість, вина та сором мають різні акценти. Вина звернена у минуле змушує індивіда раз-по-раз повертатися думками у зроблене, вона спонукає до корекції поведінки; сором, натомість, зосереджений на теперішньому стані особистості, її вразливості в очах інших. Вина і сором є ключовими емоціями в розвитку моральної свідомості, які мають важливе значення як для індивідуальної психології, так і для соціальної інтеграції особистості. Обидві емоції мають схожі механізми формування, які включають когнітивні оцінки, емоційні реакції та внутрішні конфлікти, але відрізняються за своїм впливом на самооцінку та соціальні відносини.

Вина є емоцією, що виникає як відповідь на усвідомлення негативних наслідків своїх дій для інших людей. Ця емоція має комплексну структуру, яка включає когнітивний, емоційний та поведінковий компоненти. Один із ключових механізмів вини – когнітивна оцінка, під час якої особистість аналізує свої дії або бездіяльність з погляду етичних і моральних стандартів. Індивід може порівнювати свої вчинки із внутрішніми цінностями і оцінювати, наскільки вони відповідають прийнятим нормам, що, у свою чергу, може викликати відчуття вини. Важливо, що ця оцінка може бути як об’єктивною, так і ірраціональною, що іноді призводить до виникнення хворобливої, деструктивної вини [1; 2; 7].

Емоційний компонент вини включає відчуття смутку, жалю чи внутрішнього болю, які можуть слугувати мотивом для корекції поведінки. Вина може стимулювати індивіда до компенсації завданої шкоди або вибачення, що робить її важливим механізмом соціальної взаємодії та регуляції групових норм. Крім того, вина може мотивувати до уникнення аналогічних вчинків у майбутньому, сприяючи таким чином особистісному зростанню та підвищенню моральної відповідальності. Ця емоція може впливати на самооцінку, залежно від того, як особистість її переживає: адаптивна вина може стимулювати самовдосконалення, тоді як хвороблива, хронічна вина може призводити до самокритики та зниження самооцінки [7; 5].

Важливою особливістю вини є її соціальна функція. Вона не лише регулює поведінку індивіда у відповідності до моральних стандартів, але й зміцнює соціальні зв’язки, оскільки спонукає до відповідальності перед іншими. Таким чином, вина виступає як механізм соціального контролю та самоконтролю, що підтримує гармонію між особистісними і груповими інтересами [1; 16].

Сором також має когнітивний та емоційний компоненти, але він більше пов’язаний з оцінкою себе з точки зору соціальних норм і стандартів. Основним психологічним механізмом сорому є критична самооцінка, коли особистість усвідомлює, що її дії або риси не відповідають очікуванням оточуючих. Для виникнення сорому необхідна розвинена самосвідомість, здатність бачити себе «очима інших» і оцінювати свої вчинки з позиції стороннього спостерігача. У процесі такого самоаналізу особистість може відчувати недостатність, недосконалість або невідповідність соціальним стандартам [9;12].

Реакції на сором можуть включати уникнення певних ситуацій або спроби відновити свою репутацію через зміну поведінки чи досягнення позитивних результатів. Важливим аспектом сорому є страх відкинення або втрати соціального статусу, який може виникати, коли індивід усвідомлює, що його дії чи характеристики не відповідають соціальним нормам. Це також впливає на самооцінку, оскільки сором частіше пов’язаний з почуттям особистої недосконалості, а не лише із засудженням окремих вчинків. Таким чином, сором може мати як певний позитивний вплив, стимулюючи самовдосконалення, так і негативний, призводячи до соціальної ізоляції або зниження самооцінки через постійну самокритику [3; 12; 15].

Хоча вина і сором мають подібні механізми формування, вони відрізняються за своїм фокусом та функціями. Вина зосереджена на конкретних діях і орієнтована на майбутнє виправлення поведінки, тоді як сором стосується загальної оцінки особистості і часто має триваліший вплив на самооцінку. Переплетеність вини і сорому може призводити до взаємного посилення цих емоцій, особливо у випадках, коли індивід відчуває провину за вчинок і одночасно соромиться того, як він виглядає в очах інших [9; 10].

Виникає питання: які чинники визначають, чи буде вина або сором мати адаптивний або деструктивний вплив на особистість? Відповідь на це питання, ймовірно, криється у здатності індивіда до самоаналізу, а також у рівні соціальної підтримки. Конструктивний підхід до вини і сорому, що базується на прийнятті та самопробаченні, може сприяти особистісному зростанню. У той же час, тривалий вплив цих емоцій без належної емоційної підтримки може призводити до зниження самооцінки та порушення психологічного здоров’я [11; 13].

Війна створює особливі умови для взаємодії вини та сорому, оскільки обидві емоції можуть переплітатися в єдиному емоційному досвіді. Наприклад, відчуття вини за вчинок, який нашкодив іншим, може посилити сором за невідповідність власним моральним стандартам. З іншого боку, сором за нездатність брати участь у воєнних діях може поєднуватися з виникненням відчуття вини за неактивну позицію або небажання ризикувати своїм життям, що посилює внутрішній конфлікт [5; 10; 11].

Ця комбінація емоцій часто підсилює рівень стресу та може сприяти розвитку депресії, особливо коли індивід не має достатньої соціальної підтримки або можливості поділитися своїми переживаннями. Залежно від того, як людина справляється з цими емоціями, вони можуть або стимулювати до адаптації та пошуку способів допомоги, або, навпаки, погіршити психічне здоров’я, призводячи до ізоляції та самокритики [13; 14].

Війна часто змінює уявлення людини про себе та свої можливості, створюючи нову ідентичність. Багато людей можуть відчувати відчуження від свого колишнього «я», адже доводиться виконувати функції та ролі, до яких вони не були підготовлені. Переживання вини та сорому в цьому контексті є важливими елементами трансформації ідентичності, оскільки вони змушують людину оцінювати свою поведінку і переосмислювати роль у суспільстві [5; 12].

На додаток, війна змінює суспільні норми та цінності, що може створювати нові стандарти поведінки. Наприклад, соціальні ролі, які були важливими до війни, можуть стати менш актуальними або навпаки, набути нового значення. В умовах таких змін виникає потреба у формуванні нових моральних стандартів, а вина та сором допомагають регулювати поведінку в умовах нових соціальних реалій. Цей емоційний досвід сприяє адаптації до нових умов, допомагаючи людям усвідомити свою відповідальність перед іншими та знайти свою роль у суспільстві [5; 10; 11].

Війна породжує багато ситуацій, в яких люди змушені робити важкий моральний вибір, що часто викликає відчуття вини. Наприклад, евакуація з небезпечної зони або міграція можуть стати причинами вини через покинутих рідних, друзів чи навіть просто місце, де людина виросла. Таке рішення може сприйматися як зрада або як акт недостатньої відповідальності, породжуючи внутрішній конфлікт і переживання вини за власну бездіяльність або нездатність захистити інших. Додатково, багато хто відчуває вину за ті дії, на які вони не мали впливу, — наприклад, через власне виживання, коли інші не змогли врятуватися [6; 8; 10; 11].

Вина в умовах війни може мати складні наслідки для особистісного розвитку та самооцінки. Людина може ставити собі підвищені вимоги, намагаючись компенсувати свою «провину» через волонтерство, участь у підтримці військових або активну допомогу громаді. Це може мати як позитивний ефект – формування більшої відповідальності за свою поведінку, так і негативний, адже надмірна вина часто призводить до хронічного стресу та виснаження, відчуття безсилля, вигорання тощо [5; 10; 11].

Сором під час війни часто пов’язаний з відчуттям своєї неадекватності в нових соціальних умовах. Люди можуть відчувати сором за свою безпорадність або нездатність відповідати очікуванням суспільства. Це можуть бути як реальні, так і уявні очікування, які стають ще більш вагомими під час воєнного конфлікту. Наприклад, цивільні особи, які не можуть взяти безпосередню участь у захисті країни, можуть відчувати сором за те, що залишаються осторонь основних подій. Це може породжувати відчуття «недостатньої значущості» в умовах воєнної кризи [6; 10; 11].

Соціальний сором, пов’язаний з потенційним осудом з боку оточуючих, може посилювати емоційний дистрес. Людина може почуватися «недостатньо корисною», «недостатньо сильною» або навіть «недостойною» перебувати серед тих, хто виконує важливі завдання на передовій. Зіткнення з цією емоцією може мати двоякі наслідки: з одного боку, сором стимулює особистість до корекції поведінки, досягнення певних стандартів, що важливо для адаптації; з іншого боку, він може поглибити відчуття ізоляції та відокремленості, особливо коли індивід не здатен задовольнити власні очікування чи очікування інших [4; 5].

В умовах війни почуття вини та сорому набувають особливої значущості, оскільки вони впливають не лише на індивідуальне психічне здоров’я, але й на соціальну структуру та взаємодію всередині суспільства. Ці емоції регулюють поведінку особистості, допомагають усвідомити відповідальність за свої дії та мотивують до адаптації у нових, складних умовах. Водночас, у ситуаціях морального вибору, зумовлених війною, вина і сором часто переплітаються, створюючи складний емоційний ландшафт, який може призводити як до конструктивного саморозвитку, так і до психічних травм, особливо у разі тривалого емоційного напруження та відсутності підтримки.

Переживання цих емоцій під час війни формує нову ідентичність, змушуючи людину переосмислювати свої життєві цінності та місце у суспільстві. Здатність адекватно розуміти та регулювати вину і сором є важливою для збереження психічного здоров’я індивіда, а також для підтримання соціальної згуртованості. Відтак, глибоке вивчення механізмів виникнення та функціонування цих емоцій у контексті війни має ключове значення для забезпечення психологічної підтримки та реінтеграції постраждалих у суспільство після завершення конфлікту.