Постановка проблеми. Війна є одним із найбільших стресових чинників, що спричиняє глибокі порушення в емоційному стані людини. Емоційний стрес, викликаний війною, значно впливає на психологічну стабільність і здатність до адаптації в умовах постійної загрози, що впливає не лише на індивідуальному рівні, але й на рівні суспільства загалом, спричиняючи соціальні та економічні наслідки. Війна також посилює демографічну кризу, яка вимагає негайного вирішення для забезпечення майбутнього країни. Зменшення народжуваності та збільшення рівня еміграції негативно впливають на демографічну ситуацію, саме тому, особливу увагу слід приділити вразливим категоріям населення, зокрема жінкам репродуктивного віку, адже емоційний стрес, викликаний війною, безпосередньо впливає на їх психологічний стан і готовність до материнства. Стресові фактори, які впливають на жінок репродуктивного віку, можуть знижувати їх впевненість у власних силах і можливостях забезпечити належний догляд та підтримку майбутній дитині. Це підкреслює важливість розробки ефективних підходів до психологічної підтримки та профілактики психічних розладів серед різних категорій населення, і особливо – серед жінок репродуктивного віку в умовах сучасної війни.

Дослідження впливу емоційного стресу військового часу на різні групи населення розпочалися в Україні відносно нещодавно, в той час, як в західних та східних країнах, які неодноразово стикалися з викликами війни, такі дослідження раніше набули поширення. Вивчалися зокрема специфічні аспекти переживання стресу під час великих трагедій, таких як війни в Перській затоці та Кореї, бомбардування Хіросіми, Голокост, теракти 11 вересня, а також вплив тероризму і тортур. В результаті цих досліджень було клінічно підтверджено зв’язок між емоційним стресом, викликаним військовими конфліктами, і різними психічними розладами, зокрема посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) та високим суїцидальним ризиком.

У сучасному "Психологічному словнику АPA" (Американської психологічної асоціації) емоційний стрес описується як «стан психологічного напруження та тривоги, який виникає через ситуації загрози особистій безпеці, внутрішні конфлікти, фрустрації, втрату самоповаги чи переживання горя». Інколи його також називають емоційним напруженням [3, с. 144].

Загалом стрес є нормальною природною реакцією організму на певний подразник, який може становити загрозу для здоров'я та життя, і передбачає мобілізацію всіх ресурсів організму для відповіді на цей подразник. Однак стрес, спричинений війною, має особливість: його інтенсивність часто перевищує можливості людини адаптуватися до нього. Боротьба зі стресом зазвичай полягає в припиненні впливу стресового фактору на організм, втім, під час війни цей крок є неможливим, тому цей аспект необхідно враховувати при наданні психологічної підтримки.

Отже, при аналізі наслідків впливу надзвичайних ситуацій на психіку людини важливо розрізняти процес нормального переживання емоційного стресу, що зазвичай супроводжується відновленням, та патологічний процес, який може призвести до розвитку різноманітних розладів, хронічних порушень і змін.

Концепція емоційного стресу була розроблена канадським фізіологом Гансом Сельє ще у 1936 році. Розвиваючи її, автор виділив два типи стресу: дистрес, що виникає внаслідок негативних емоційних переживань, які можуть завдати шкоди психічному і фізичному здоров’ю, та еустрес, пов’язаний із позитивними емоціями, який може мати мотиваційний ефект, сприяючи розвитку і досягненню цілей. Цей поділ дозволяє краще розуміти різні наслідки стресових ситуацій та адаптацію до них. Очевидно, що в контексті воєнних конфліктів та їх впливу на психологічний стан населення, на перший план в дослідженнях виходить саме дистрес.

Також Ганс Сальє виділив три стадії реагування організму на стрес:

1. Тривога (шок): початкове реагування на стрес, що включає мобілізацію необхідних ресурсів.
2. Опір: період, коли організм успішно долає труднощі без шкоди для здоров'я.
3. Виснаження: виникає після тривалого або інтенсивного стресу, коли захисні механізми не справляються, що призводить до зниження опору та адаптивних можливостей організму [6, с. 34].

Таким чином, саме стадія виснаження організму на фоні впливу емоційного стресу є підґрунтям до розвитку різних психологічних порушень. Перш за все, до них належать гострі стресові реакції, які виникають у короткий термін після стресової ситуації, зокрема:

• психічний ступор – характеризується різким зниженням рухової активності або її відсутністю. Людина може не рухатися навіть в небезпечній ситуації, не здатна говорити, демонструючи байдужість до навколишнього середовища;
• психомоторне збудження – проявляється хаотичними, часто безглуздими рухами та підвищеною мовною активністю, яка може бути беззмістовною. Людина часто не реагує на навколишніх, продовжуючи безцільні дії або заклики про допомогу;
• дисоціативний стан – звуження свідомості, що супроводжується автоматизмом в діях і мовленні, порушенням сприйняття часу та простору;
• шоковий стан – глибоке потрясіння або втрата емоційної рівноваги, коли людина не може сприймати події або адекватно реагувати на них, що часто супроводжується панікою, страхом або відчуттям реальності втечі;
• істеричні реакції – проявляються психогенними розладами свідомості, що включають зміни свідомості (наприклад, затуманення свідомості) і фантазійні переживання, що не відповідають реальності [2, с. 46].

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) характеризується повторюваними нав'язливими спогадами про травматичні події, які тривають більше місяця та виникають переважно протягом 6 місяців після травмуючої події. Причинами ПТСР можуть бути ситуації, що викликають страх або жах, наприклад, серйозні травми, загроза смерті, свідчення насильства чи техногенні катастрофи. Участь в цих подіях може бути як безпосередньою, коли людина має серйозну травму або загрозу смерті, так і опосередкованою, коли людина стає свідком серйозних травм, загрози життю або вбивств інших людей, чи отримує інформацію про такі події, що трапилися з її близькими. На відміну від гострих стресових реакцій, ПТСР розвивається через певний час після події, зокрема у випадках, коли людина довго перебуває в стресових умовах, наприклад, в зоні бойових дій або під окупацією. Чим довшим є вплив емоційного стресу, тим вищий ризик розвитку посттравматичного стресового розладу [1, с. 829].

Варто теж відзначити, що пережиті психотравмуючі події можуть також спричиняти позитивні адаптаційні зміни особистості як індивідуальну реакцію на емоційний стрес. Особливо цікавим в цьому контексті є феномен посттравматичного зростання, який розглядається як конструктивний і позитивний результат подолання стресу, в тому числі в умовах бойових дій. У цьому процесі особистість може розвивати здатність ефективно приймати рішення в умовах невизначеності та адаптуватися до нових, інколи складних, обставин, що дозволяє їй краще справлятися з подальшими стресовими ситуаціями [4, с. 98; 5, с. 173].

Дослідження впливу емоційного стресу військового часу на психіку людини є надзвичайно актуальними для сучасної України, особливо в умовах триваючого збройного конфлікту. Емоційний стрес, викликаний бойовими діями, має складну та багатогранну природу, що потребує детального вивчення його впливу на психічне здоров’я. Як показують дослідження, він може спричиняти як серйозні психічні розлади, зокрема посттравматичний стресовий розлад, так і позитивні адаптаційні зміни, такі як посттравматичне зростання, яке сприяє розвитку здатності до адаптації в умовах невизначеності. Крім того, важливим аспектом є розуміння різниці між нормальним переживанням стресу та патологічними реакціями, що дозволяє вчасно реагувати на можливі психічні порушення. З урахуванням різних стадій стресової реакції, від тривоги до виснаження, необхідно розробляти ефективні стратегії психологічної підтримки, щоб мінімізувати ризики розвитку серйозних психологічних проблем у постраждалих від війни.