Важливим показником і запорукою психічного здоров’я особистості є можливість здійснювати ефективну саморегуляцію – управляти собою, регулювати емоційні стани, планувати життєві справи [1].

Психологічна саморегуляція – це свідомий вплив людини на власні психічні стани з метою підтримки або зміни характеру їх функціонування; здатність до організації власної активності; регулювання, узгодження своїх дій з наявними вимогами і активністю інших людей (К. Абульханова-Славська); здатність особистості усвідомлено керувати власною активністю, ставити й реалізовувати свої цілі. Існує взаємозв’язок між саморегуляцією та продуктивністю в різних видах діяльності, адже успіх діяльності залежить від цілісної системи саморегуляції (О. Конопкін) [1, 2].

У сучасних умовах, коли в Україні оголошено військовий стан, а на території нашої держави ведуться бойові дії, дослідження психологічних засобів саморегуляції набувають ще більшої актуальності. Соціальні, екологічні, медичні й інші  проблеми, що є актуальними в Україні, гостро ставлять  проблему кризових ситуацій – реагування на них, їх переживання та подолання [3].

У сучасних інформаційних суспільствах екстремальні умови людського буття набувають «подвійної» стресогенності: 1) внаслідок впливу існуючих стресогенних ситуацій; 2) завдяки підсиленню впливу стресових ситуацій з боку засобів масової комунікації, що можуть збуджувати негативні емоції. І це є серйозним випробовуванням для психіки громадян як членів суспільства та їх морально-ціннісної сфери [4].

Під психічною саморегуляцією розуміють здатність людини керувати собою на основі сприйняття та усвідомлення психічних процесів і власної поведінки, а також вміння регулювати свою активність та діяльність. Незалежно від змісту діяльності, спілкування і поведінки, в процесі регуляції виділяють наступні структурно-функціональні елементи усвідомленої саморегуляції (за О. Конопкіним): прийнята суб’єктом мета діяльності; особиста психологічна модель значущих умов; програма дій, що буде виконуватись; система персональних критеріїв досягнення мети; засоби контролю і оцінки результатів [5, 2].

Сучасна психологічна наука накопичила досить багато досліджень, які вивчають вплив різних методів і прийомів саморегуляції на психічний стан особистості. Основним завданням методів саморегуляції є: пом’якшення або усунення) стресових станів, зменшення ступеня емоційної напруги, мобілізація ресурсів особистості[6].

В залежності від виду діяльності і умов її здійснення саморегуляція може реалізовуватися різними методами: антистресовим диханням, прийомами аутогенного тренування,  сюди ж можна віднести такі техніки як  медитація, релаксація, візуалізація ресурсного стану, кінезіологічний комплекс. Саморегуляція може здійснюватися як невербально, так і вербально [7].

Саморегуляція емоційного стану може виникати спонтанно, сама собою, не усвідомлено, її називають природньою регуляцією. Прикладом такої регуляції є здоровий сон, спілкування з оточуючими (у тому числі з тваринами), улюблена їжа, спеціальний догляд за тілом (водні процедури як-от відвідування басейну, приймання ванн, масаж, самомасаж), танці, музика і багато іншого.

До природніх прийомів регуляції стану особистості відносять:

• почуття гумору;

• позитивну направленість думок;

• вміння розслаблюватися фізично (наприклад, завдяки використанню техніки глибокого дихання, організації певної фізичної активності);

• вміння розвантажуватися психологічно (шляхом спостереження за природою; переключення уваги; читання художньої літератури тощо).

Серед визнаних світових практик самодопомоги у кризових ситуаціях провідна роль належить ізраїльським психологам, які розробили низку протоколів, що сприяють швидкій стабілізації особистості під час війни та підвищують адаптацію особистості до вимушеної зміни умов життя [8].

Отже, у широкому сенсі саморегуляція розуміється не лише як процес приведення себе у стан оптимальності функціонування, але й як управління на рівні власної особистості (цілепокладання, осмислення життєвого шляху, самореалізація), управління поведінкою, діяльністю, спілкуванням. Щоб здійснювати свідому саморегуляцію, людина має усвідомити її необхідність. Саморегуляція розпочинається з виявлення в собі мотиваційного протиріччя, що спонукає поглиблювати самопізнання й шукати вихід з ситуації, яка не задовольняє людину.