Внаслідок масштабних воєнних дій, що тривають в Україні з лютого 2022 року, у все більшої кількості дітей та підлітків зростають тривожність і прояви хронічного стресу та важких емоційних переживань, все частіше мають місце травматизація та прояви посттравматичного стресового розладу. За даними досліджень, 61% українських батьків відмічають, що їхні діти мають такі симптоми стресу, як погіршення сну, тривожність, труднощі з концентрацією, проблеми в комунікації з однолітками та вчителями [1]. Як підкреслюють вітчизняні та іноземні дослідники, в довготривалій перспективі травми воєнних конфліктів особливо сильно впливають на дітей та підлітків, адже на відміну від дорослих, вони не мають достатньої емоційної зрілості, життєвого досвіду, щоб впоратись із стресом і травмою, які несе війна [2; 3; 4; 5].

В цих умовах тотальної відсутності стабільності, визначеності та безпеки навколо в країні, саме школи можуть стати важливим середовищем, яке сприятиме психологічному благополуччю учнів, а особливо тих, які пережили травматичний досвід, допомагаючи зменшити вплив щоденних стресів на них і стаючи посередником стабілізуючого психологічного впливу після стресових та травматичних подій. Як показують дослідження і дані організації UNESCO, під час війни та кризових ситуацій вчителі можуть ставати значущими рольовими моделями для учнів. Потенціал вчителів для покращення життя учнів є ще вищим у контексті психологічної травми, оскільки підтримка з боку дорослої людини, якій такі діти довіряють, може врівноважити наслідки тривалого стресу та пережитої травматичної події [6]. Це, в свою чергу, вимагає розвитку психологічної компетентності вчителя та її складових, необхідних в роботі з дітьми та підлітками під час війни. Адже ефективність діяльності освітніх організацій в умовах трансформацій залежить від психологічної компетентності безпосередніх суб’єктів освітнього процесу [7].

Враховуючи, що понад 40% свого активного часу діти та підлітки перебувають у закладах освіти, саме в школі є найбільше можливостей для профілактики та виявлення можливих психологічних порушень, які є наслідками травми війни. Відповідно, це вимагає підвищення рівня психологічної обізнаності і додаткової психоедукації педагогів з питань психологічної травми, її симптомів і наслідків. Незважаючи на те, що вчителі не можуть і не повинні виконувати функції психологів та психотерапевтів, для того щоб діагностувати та підтримувати учнів з травмою, їм все одно потрібні базові знання про симптоми травми і способи надання допомоги учням, включаючи перенаправлення тих, хто її потребує, до спеціалізованої медичної допомоги. Наприклад, багато негативних наслідків травми можуть призвести до того, що постраждалі стають деструктивними в класі чи здаються такими вчителям, які не мають достатньої підготовки для розпізнавання цих симптомів, або виглядають незацікавленими (якщо мають виражені прояви дисоціації), що може призвести до помилкової атрибуції та заохочення упереджень, негативної оцінки учнів. Тому ці знання є такими необхідними для вчителів в їхній роботі під час війни і в повоєнний час [8].

Дослідження особливостей роботи вчителя під час війни показало, що при виконанні своїх професійних обов’язків під час війни для вчителів стає актуальною необхідність вирішення різноманітних додаткових завдань, які виходять за межі безпосередньої організації та супроводу навчальної діяльності, зокрема таких як: стабілізація психологічного стану учнів; вирішення труднощів, що виникають у учнів в когнітивній сфері; підтримка своєї функціональності та потреба у виробленні дієвих адаптивних механізмів і копінг-стратегій. Успішне виконання цих завдань вимагає від учителя належного рівня розвитку психологічної компетентності та здобуття ним нових знань і навичок, зокрема щодо стресостійкості та резильєнтності, емоційного інтелекту, травма-інформованості, комунікативних навичок, гнучкості та адаптивності.

Травма-інформована педагогіка як напрям освітньої діяльності стрімко розвинулася після Другої світової війни (зокрема в Німеччині). Мета травма-інформованої педагогічної допомоги полягає в тому, щоб спочатку розпізнати в дитини глибокі психологічні рани та зрозуміти їхнє походження, і на другому етапі вжити заходів для емоційної та соціальної стабілізації постраждалої дитини чи підлітка. Головним є тут побудова надійних стабільних відносин – чим стійкішим є емоційний контакт з учителями, тим впевненіше / стійкіше дитина може долати труднощі у навчання та успішності, а також отримувати новий досвід.

Необхідність впровадження програм з розвитку психологічної компетентності вчителів та впровадження травма-інформованого підходу в роботу шкіл підтверджують і численні незалежні дослідження – так, 58% вчителів прямо просять про підтримку, а у педагогів і шкільних адміністративних працівників є запити на відповідні професійні та психологічні тренінги і групові заняття [9]. Більше того, самі громади є дуже зацікавленими в такій роботі – понад 80% громад, згідно проведеного на замовлення МОН України опитування, не відмовилися б від додаткових заходів та ініціатив з підтримки ментального здоров’я та психосоціальної допомоги для своїх учителів [10].

Саме на вирішення питань забезпечення психоедукації освітян з питань травми і травма-інформованої педагогіки, оволодіння практичними інструментами по роботі з наслідками травми та підвищення стресостійкості та резильєнтності всіх учасників освітнього процесу, відновлення ресурсного стану самих вчителів спрямований освітній проєкт «Травмапедагогіка для українських шкіл», що виконується в співпраці громадських організацій «Dialogue for Understanding e.V» (Німеччина) та «Агенція розвитку освітньої політики». Зокрема, в рамках проєкту був підготовлений і реалізований 5-денний тренінг «Травмо-інформована педагогіка: форми й методи роботи в українській школі». Змістовно програма включає набуття знань з кризової психології та травма-інформованої педагогіки, оволодіння навичками саморегуляції, інструментами, техніками і методами роботи з учнями в стані стресу та травми, а також розвиток емпатії та стресостійкості. Під час навчання учасники отримують знання, навички та інструменти, які можуть одразу почати застосовувати у своїй роботі з учнями, допомагаючи їм таким чином краще справлятися з наслідками пережитого стресу і травми.

Протягом 2024 року експертами проєкту було забезпечено проведення 5 тренінгів, під час яких навчання пройшло 150 педагогів з 75 шкіл з різних регіонів України – переважно тих, які знаходяться в безпосередній близькості до лінії фронту, або були в окупації чи приймають велику кількість дітей з категорії ВПО.

За результатами проведення тренінгу та даними опитування учасників слід відзначити його надзвичайну важливість для розвитку психологічної компетентності вчителів: вчителі отримали необхідні знання та навички, які допоможуть їм краще підтримувати учнів та зберігати власний психоемоційний стан в умовах війни, але найважливіше, що всі учасники виявили високу мотивацію до поширення отриманих знань і навичок серед своїх колег та учнів, що свідчить про потенційний мультиплікативний ефект тренінгу і може призвести до покращення психологічного клімату в школах загалом. Таким чином, проведення спеціалізованого навчання та тренінгів з впровадження травма-інформованих підходів в практику українських шкіл є необхідним для забезпечення високого рівня психологічної підтримки та професійної компетентності вчителів України в умовах війни та надзвичайних ситуацій.