«КРОК» Конференції, Міждисциплінарні дослідження науки ХХІ століття - 2021

Розмір шрифта: 
УКРАЇНСЬКО-ТУРЕЦЬКІ МІЖДЕРЖАВНІ ВІДНОСИНИ ПІСЛЯ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Тетяна Нікора

Тези


Між Україною та Турецькою Республікою існують конкретні програми міжнародного співробітництва; Турецька Республіка підтримує позицію України повернути незаконно анексований Російською Федерацією півострів Крим та забезпечити свободу й безпеку кримських татар; вагома українська діаспора є ще одним суттєвим фактором, який впливає на необхідність наукового дослідження сутності українсько-турецьких міждержавних зносин.

к вітчизняні, так і зарубіжні вчені займались вивченням та дослідженням питань, пов’язаних з міжнародним співробітництвом між Україною та  Турецькою Республікою, зокрема Воротнюк М., Воронов К., Мхитарян М., Патер І., Дашкевич Я., Сергійчук Б., Сергійчук В., Таравська Я., Черніков І., Патер І., Несук М. та інші.

Метою цього дослідження є аналіз стану, проблем та перспектив розвитку українсько-турецьких відносин з 2014 по 2022 рр. Об’єктом дослідження є міждержавні українсько-турецькі відносини. Предметом дослідження є основні проблеми та перспективи розвитку міждержавних відносин України та Турецької Республіки на сучасному етапі.

Міждержавні відносини між Україною та Турецькою Республікою почались ще за довго до їх офіційного узаконення. Можна виокремити три етапи двосторонніх українсько-турецьких відносин. Перший етап висвітлює двосторонні відносини між Гетьманщиною за Богдана Хмельницького та Османською імперією. Другим етапом є наші двосторонні відносини починаючи з Української революції 1917-1921 рр. І третій етап – це міждержавні українсько-турецькі відносини після проголошення Україною Незалежності [4, с. 175-196].

Тож визнання Незалежності України Турецькою Республікою відбулося вже 16 грудня 1991 року. 3 лютого 1992 року був узгоджений Протокол про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Турецькою Республікою. З 2011 року Турецька Республіка є офіційним стратегічним партнером України, а після Революції Гідності 2014 року стан українсько-турецьких відносин є відносно константним на  міжнародному політичному полі [2, c. 156-158].

Міжнародна співпраця між Україною і Турецькою Республікою реалізується шляхом як договорів на двосторонньому рівні, так і в межах регіональних організацій, проваджень, планів та програм (ОЧЕС, BLACK SEA FOR, ЧКР, СРВР). Розлога договірно-правова база складає близько 146 двосторонніх  нормативно-правових актів, котрі контролюють українсько-турецькі відносини фактично в усіх царинах [1].

Одним зі значущих торговельних партнерів для України на Середземномор’ї є Турецька Республіка [5, c. 80-90]. Традиційно в галузі торгівлі України з ТР має одне з найбільш позитивних сальдо. Турецька інвестиційна політика також продовжує свою позитивну динаміку. Попри пандемію COVID-19 та вагомі карантинні обмеження, об’єм українсько-турецьких торговельних відносин не впав. Таким чином ТР зайняла 1-е місце в 2019 році в рейтингові країн Близького Сходу за обсягом товарообігу з Україною, а загальний товарообіг України з Туреччини склав 4,9 млрд дол. У 2021 році Туреччина імпортувала українську продукцію на суму 258,9 млн дол.

Українсько-турецькі міждержавні відносини характеризуються наявністю значної української діаспори, зокрема кримськотатарської. Чисельність українців збільшується через вимушену міграцію до Турецької Республіки у зв’язку з анексією Кримського півострову [3, c. 49-51]. З 2014 року для Києва та Анкари пріоритетним завданням є деокупація Криму і безпека та свобода кримських татар.

Уряд Турецької Республіки вважає Україну першорядною державою в аспекті безпеки та стабільності Чорноморського регіону [6, c. 72-78]. У квітні 2021 року президент ТР Реджеп Тайїп Ердоган заявив, що підтримує ініціативу України зі створення «Кримської платформи», на якій будуть запропоновані реальні механізми вирішення кримського питання. ТР не визнає анексії Криму та окупації Донбасу РФ та підтримує незалежність та територіальну цілісність України. Мілітаризація Криму Росією є небезпечним для турецької сторони, проте ТР зацікавлена в добросусідських відносинах з Російською Федерацією.

Далекосяжною залишається царина воєнно-технічного співробітництва, у якій Україна може бути Турецькій Республіці вигідним, надійним та альтернативним партнером в сфері оборони та військового співробітництва (ракетно-космічній області, в сфері бронетехніки і кораблебудування, в галузі сучасних воєнних технологій, літакобудування).

Отже, міждержавні відносини України та Турецької Республіки є добросусідськими, і мають характер кооперації, довіри та стратегічного партнерства. Інтереси зовнішньої політики обох держав містять велику кількість спільних ознак, що є ключовим чинником для поліпшення та розвитку українсько-турецьких міждержавних відносин.

По-перше, членство в ЄС та євроінтеграційний процес в цілому покращать розвиток демократії та модернізації в обох країнах. Укладення договору про Зону вільної торгівлі [7] все ще знаходиться в процесі перемовин, пошуку взаємних компромісів і чекає на узгодження всіх суперечливих моментів і підписання.

По-друге, багатовекторне міждержавне співробітництво та інвестиційна політика [6, c. 29-36] є надто важливим для українсько-турецьких міждержавних відносин. Так, створення спільних підприємств чи участь турецьких компаній у процесі приватизації є потенційно привабливим і дасть поштовх у багатьох галузях: будівництві, сільському господарстві, транспорті, туризмі, енергетиці тощо.

По-третє, спільне бачення вирішення кримського питання, деокупації Донбасу та звільнення кримськотатарського народу від Московського гніту є центральним питанням Києва та  Анкари.


Ключові слова


українсько-турецькі відносини; Україна; Турецька Республіка; діаспора; кримські татари; міжнародне співробітництво; стратегічне партнерство

Цитування


1. Договірно-правова база. Посольство України у Турецькій Республіці. 2020. URL: https://turkey.mfa.gov.ua/spivrobitnictvo/dogovirno-pravova-baza

2. Дрига М.І. Українсько-турецькі відносини на сучасному етапі: можливості та перешкоди. Міжнародний експертний круглий стіл (Київ, 3 липня 2014 р.). / М. Дрига // Східний світ. – 2015. – №1. – С. 156 – 158.

3. Енверов Р. Передумови еміграції кримськотатарського народу внаслідок анексії Криму Росією. Проблеми зовнішньої міграції України та інших пострадянських держав: Матеріали засідання круглого столу. / Рустем Енверов // – Львів: Сполом. – 4 квітня 2014. – С. 49 – 51.

4. Сергійчук Б.  Сучасна турецька історіографія про українсько-турецькі зв’язки / Б.В.  Сергійчук // Сходознавство. – 2009. – С.  175 – 196.

5. Сергійчук В. Історичні традиції порозуміння між українським і турецьким народами. / В. Сергійчук // Міжнародна наукова конференція ... . – 2003. – С. 80 – 90.

6. Черніков І. З глибини століть. Про миротворчу тенденцію у взаєминах України і Туреччини у контексті історії / І. Черніков // Політика і час. – 1994. – №7. – С. 72 – 78.