Тези
На думку багатьох міжнародних та українських експертів корупція є сьогодні в Україні найважливішою проблемою, більш того, головною загрозою побудови громадянського суспільства. В умовах тотальної корумпованості всіх галузей влади на всіх рівнях принципово неможливо вирішити жодної соціальної, економічної, політичної проблеми. Найбільш проблемною характеристикою явища корупції стало те, що воно почало сприйматись на повсякденному рівні як суспільна норма, хоча на рівні вербальних висловлювань більшість населення декларативно підтримує думку про небезпечність і недопустимість цього явища.
Про корупцію в Україні як системне явище йдеться у звітах Transpersncy International Ukraine «Оцінювання національної системи доброчесності», звіті Групи держав проти корупції (GRECO), доповіді організації “FreedomHouse”. Зокрема, у звіті Transpersncy International Ukraine «Оцінювання національної системи доброчесності» (2011) наголошується: «Корупція залишається однією з ключових проблем, які перешкоджають економічному зростанню та розвитку України» [1]. Схожим за категоричністю є твердження Групи держав проти корупції (GRECO), де корупцію в Україні названо систематичним явищем, яке існує в усіх секторах і на всіх рівнях державного управління, в тому числі у правоохоронних органах, прокуратурі та судовій владі, а також у місцевій владі [2]. Freedom House зазначає, що «корупція є характерною рисою українських політичних, економічних та соціальних систем, хоча Євромайдан і продемонстрував готовність громадян докласти реальних зусиль, щоб побороти проблему», однак ще досі «політична і судова системи вважаються найкорумпованішими у країні» [3].
Основним законодавчим актом у сфері антикорупційної політики є Закон України «Про запобігання корупції» (2014) [4]. У вказаному Законі визначення корупції сформульовано так: «Корупція – використання особою, зазначеною в частин і першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних із ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки / пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка / пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних із ними можливостей». До осіб, зазначених у частині першій статті 3 Закону, належать особи, уповноважені на виконання функцій держави та місцевого самоврядування. У цих прикладах акцентується увага на тому, що корупція виникає там, де уповноважена державою на виконання певних функцій особа не реалізує ці функції, а використовує свої повноваження для здобуття різних благ.
Соціологи визначають корупцію як соціальне явище, що характеризується підкупом – продажністю державних та інших службовців і на цій основі корисливим використанням ними в особистих чи вузькогрупових, корпоративних інтересах офіційних службових повноважень, пов'язаних з ними авторитета та можливостей. Соціальна сутність корупції проявляється в тому, що вона має соціальну обумовленість – є продуктом соціального життя, має своє соціальне та історичне підґрунтя, потужні трансформаційні можливості, тобто здатність мімікрувати та пристосовуватися до соціально-політичних змін в суспільстві.
Серед чинників (причин та умов), що сприяють вчиненню корупційних діянь, як правило, називають суттєві прогалини у законодавстві щодо боротьби зі злочинністю; дублювання правоохоронних заходів суб’єктами протидії корупції, що призводить до неузгодженості та паралелізму в їх роботі; відсутність наукових обґрунтувань стратегії і тактики профілактики корупції; тяганина судових органів під час розгляду корупційних діянь, що знижує оперативність і ефективність правосуддя; відсутність звітності щодо боротьби з корупцією. Інколи, так само як і у наведених вище правових актах, причинний комплекс, який сприяє вчиненню корупційних діянь можна об’єднати в окремі групи: політичні, економічні, правові, організаційно-управлінські, соціально-психологічні. Соціальна небезпека корупції криється в можливості поширення насильницьких методів управління, застосовуваних корупціонерами для стримування соціального невдоволення. Саме це веде до обмеження індивідуальних прав і свобод, формуванню основ авторитарного режиму.
Небезпека корупції як соціального явища полягає у тому, що вона підриває авторитет держави на міжнародній арені, ускладнює відносини з іншими державами і всією міжнародною спільнотою, зменшує значення та вплив демократичних основ управління суспільством, порушує основні принципи функціонування держави (законності, верховенства права, рівності перед законом, соціальної справедливості, невідворотності покарання тощо), перешкоджає розвитку ринкових економічних відносин, і навпаки сприяє криміналізації та тонізації економічних відносин, легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом, нищить духовні, моральні та суспільні цінності. У комплексі вищенаведені та інші чинники, які вказують на небезпеку корупції як явища, свідчать про те, що вона є реальною загрозою національній безпеці та демократичному розвитку держави, оскільки негативно впливає на всі сторони суспільного життя держави.
Ключові слова
Цитування
1. Ковриженко Д., Котляр Д., Хмара О. Оцінювання національної системи доброчесності. Україна. Київ : ТОВ «Агентство «Україна», 2011. 224 с.
2. Група держав проти корупції. Спільні Перший і Другий раунди оцінювання: Звіт про виконання рекомендацій Україною, затверджених Групою держав проти корупції на своєму другому пленарному засіданні (19-23 березня 2007 року в м. Страсбурзі). URL : https://old.nazk.gov.ua/sites/default/files/docs/nazk_files/zvity/1.1.pdf
3. Freedom House. Нації на перехідному етапі 2014 року. URL : https://freedomhouse.org/sites/default/files/2020-02/Freedom_in_the_World_2014_complete_book.pdf
4. Закон України «Про запобігання корупції». URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18