У 1893 р. при Харківському університеті була відкрита кафедра теорії та історії мистецтва. Засновник Єгор Кузьмич Рєдін (1863– 1908). Рєдін – учень видатного візантолога Никодима Кондакова в Новоросійському (нині Одеському) університеті. В Харкові Рєдін розгорнув надзвичайно активну наукову діяльність: брав участь в археологічних розкопках, в організації ХІІ археологічного з`їзду, публікував результати власних досліджень, але рано відійшов в інший світ: йому було лише 45 років.

Лише через чотири роки (у 1912 р.) створену Рєдіним кафедру зміг очолити Федір Шміт (1877 – 1937), так само візантолог, який захистив докторську дисертацію в Санкт-Петербурзькому університеті. Шміт встиг створити досить чисельну школу своїх послідовників. Він займався не лише історією, а й теорією мистецтва. Йому належить книга «Мистецтво Старої Руси-України» (1919), де показав, що Давня Русь – це Україна, а не Росія, з чим досі не хочуть змиритися в Кремлі, пішовши війною на незалежну українську державу. Шміт був заарештований більшовиками у 1933 році, а в 1937 розстріляний більшовиками за сфабрикованою справою.

З 1933 року в тодішньому Харкові, що ще був столицею Радянської України на повну силу запрацював маховик сталінських репресій. На знак протесту проти розпочатого сталінського терору покінчили життя самогубством літератор Микола Хвильовий і урядовець Микола Скрипник. Але з 1933 по 1937 рр. один за одним знищувались кращі представники української художньої культури. В Харківському художньому інституті вже майже нікому було викладати. Серед розстріляних 1938 року опинився і засновник церковно-археологічного музею, видатний дослідник храмового мистецтва священик Петро Фомін (1866 – 1938), а також викладач Харківського художнього інституту, мистецтвознавець Кость Сліпко-Москальців (1901 – 1938), який до того ж написав книгу про мистця Михайла Бойчука, розстріляного фундатора школи бойчукістів.

Знищена була і вся школа мистецтвознавця Федора Шміта в Харкові: його учнів 1933 року всіх заарештували і відправили на виправні роботи або ж до Сибіру, або ж до Казахстану. До Сибіру був відправлений директор музею українського мистецтва, дослідник зникаючих пам`яток українського народного зодчества, декоративно-прикладного мистецтва тощо Стефан Таранушенко (1889 – 1975), а вже його учень і послідовник, охоронець фондів у згадуваному вище музеї Павло Жолтовський (1904 – 1986) був засланий до Казахстану. До Сибіру відправили й учня самого Шміта – Дмитра Гордєєва (1889 – 1968), який займався вивченням мистецтва Кавказу, а в Казахстан учениць Шміта – Оксану Берладіну та Олену Нікольську, наукові зацікавлення яких так само були пов`язані з мистецтвом Кавказу. Ніхто з них до Харкова після поневіряння десятиліттями на чужині до Харкова більше не повернувся. Так була знищена харківська мистецтвознавча школа, університетське мистецтвознавство в Харкові. Ніде в Україні подібного за часів українського розстріляного відродження не сталося.

Спробу відновити харківську мистецтвознавчу школу було здійснено вже не в Харківському університеті, а в Харківській державній академії дизайну і мистецтв за часів ректорства Віктора Даниленка, коли в ньому нарешті було відкрито кафедру теорії і історії мистецтва, що сталося значно пізніше, ніж у Києві та Львові. Сьогодні нашій кафедрі виповнилось двадцять років і вже можна говорити про певні результати. Серед наших вихованців вже захистили кандидатські дисертації більше тридцяти науковців і ведеться подальша робота. Виокремилися певні напрямки в розвитку сучасного мистецтвознавства. Це насамперед ліквідація «білих плям» в українському мистецтві доби українського національного відродження, українська сценографія, український авангард і мистецтво художньої фотографії, мистецтво Далекого Сходу та юдаїки, сучасне мистецтво в Україні та світі. І сьогодні потребує свого дослідження дизайнознавство в Харкові, бо ХДАДМ поєднує у своїй системі навчання як дизайн у різних його напрямах, так й образотворче мистецтво, а його науковці не припиняють роботу і в умовах сьогоднішньої війни, розв’язаної РФ з її примарною ідеєю знищити Україну і українців, повернутися до часів терору і геноциду, як за сталінських часів.